Читати книгу - "Тіні Системи 2, Марті"

Кіра завжди знала: виживати поодинці — шлях у нікуди. Але перший крок до союзу — не просто знайти людей, а довести, що ти їм потрібна. 

Вона натрапила на них випадково. Група з чотирьох осіб, які жили на покинутій електростанції, тримаючи контроль над старими комунікаціями. Їм не вистачало рук для ремонту і знань про систему. Кіра, розуміючи, що сили їй бракує, зробила ставку на інше — свої навички. 

— Якщо ви дасте мені шанс, я покажу, як зламати обхідні протоколи «Тіні», — сказала вона. 

Головний у групі, худий чоловік із металевими імплантами в руках, лише посміхнувся: 

— Шанс? Доведеться заслужити. 

Її випробуванням стала місія: проникнути в охоплений автоматичною обороною сектор і винести звідти старий сервер. Якщо впорається — стане однією з них. Якщо ні… ніхто навіть не дізнається, що вона тут була. 

Тепер у неї було завдання, шанс, і найголовніше — мотивація. Виживати більше не означало просто ховатися. Тепер це була гра, в якій вона мала навчитися перемагати. 

Кіра не знала, що страшніше — сам сектор, куди їй доведеться проникнути, чи той факт, що за нею спостерігають. Четвірка з електростанції не приховувала скептицизму, і вона це відчувала. 

Перед нею був тунель, який вів до занедбаного комплексу. Колись тут працювали сервера Тіні, але тепер — лише темрява, павутина дротів і загроза активованої оборонної системи. 

— У тебе є десять хвилин, поки резервне живлення не оживить охоронних дронів, — почулося в навушнику. 

Глибокий вдих. Перше правило виживання: страх тебе знищить раніше, ніж ворог. 

Кіра пірнула в морок, рухаючись швидко, але обережно. Дихання вирівняне, кожен крок розрахований. На терміналі ледь жевріли залишки енергії. Вона підключила свій імпровізований дешифратор. 

— Давай, давай… — прошепотіла. 

На третьому секторі спалахнули червоні лампи. Часу обмаль. 

Сигнал у навушнику: 

— У тебе три хвилини, інакше вони розірвуть тебе на частини. 

Її пальці вдаряли по клавіатурі, поки дешифратор ламав останній бар’єр. Нарешті — злам. Вона відключила систему безпеки, вирвала носій з сервера і рвонула назад. 

За нею щось загуло. Дрони? Ні, гірше. Щось велике, важке… 

Кіра вистрибнула у вентиляційну шахту за секунду до того, як її колишнє укриття залило лазерним вогнем. 

— Виходь до точку збору, — почулося в навушнику. — Вітаємо у нашій команді, виживальнице. 

Вона не знала, чи можна довіряти цим людям, але одне було ясно: у Тіні Системи вона більше не була сама.