Читати книгу - "Тіні Системи 2, Марті"

Коли Кіра повернулася на електростанцію, її вже чекали. Той самий худий чоловік з імплантами, лідер цієї групи, дивився на неї так, ніби зважував її на терезах. 

— Ти вижила. Це щось значить, — сказав він, жестом наказуючи одному з бійців забрати носій. 

— Це значить, що я знаю, що роблю, — відповіла Кіра, ховаючи втому за самовпевненістю. 

— Знатимеш, коли навчишся. А поки… — він кивнув у бік сходів. — Спускайся вниз. 

Вона нічого не відповіла, просто зробила те, що сказали. 

Під землею її чекав світ, якого вона не очікувала. Система вентиляцій, старі екрани, робочі станції. А ще – десятки людей. Жінки, чоловіки, навіть діти. 

— Ми не просто виживаємо, — сказав чоловік, який ішов за нею. — Ми будуємо своє. Свою мережу, свої правила. Якщо ти з нами — граєш за нашими. 

Кіра спостерігала за тим, як інженери працюють з терміналами, як воїни тренуються у дальньому кутку, як діти… просто сміються. 

Світ міг бути зруйнований, але тут, під землею, щось продовжувало жити. 

— Як вас звати? — запитала вона у лідера. 

Той ледь помітно всміхнувся. 

— Олег. 

Із цього моменту вона зрозуміла: цей союз — не просто тимчасовий. Він змінить усе. 

Кіра швидко зрозуміла: довіри тут немає, є тільки випробування. 

— Якщо хочеш бути частиною нашого світу, ти маєш знати, як у ньому жити, — сказав Олег і кинув їй щось металеве. 

Вона ледь встигла схопити предмет у повітрі — старий ніж з керамічним лезом. 

— Більшість людей тут вважають тебе тягарем. Покажи їм, що вони помиляються. 

Кіра підняла погляд. Перед нею стояв Кремень — високий, кремезний чоловік зі шрамами по всьому обличчю. 

— Ми граємо до першої крові, — хрипло промовив він, стискаючи такий самий ніж у руці. 

Кіра не встигла навіть кліпнути, як він кинувся вперед. 

Її перший інстинкт — ухилитися. Вона згрупувалася, як її колись вчили на вулицях, і в останній момент відскочила вбік. Але Кремень рухався швидше, ніж вона очікувала. Його удар розсік повітря в сантиметрі від її обличчя. 

Вона не мала шансів у силовому двобої. Значить, треба грати розумом. 

Кіра зробила вигляд, що спіткнулася, і Кремень посміхнувся — він повірив, що вона втратила контроль. Це був його перший і останній прорахунок. 

Коли він кинувся добити її, вона різко крутанулася і провела лезом по його передпліччю. Краплі крові впали на металеву підлогу. 

Кремень застиг, а потім розреготався. 

— Ось це так! — він схопив її за зап'ястя й підняв її руку догори. — Вітаю, виживальнице. Ти не безнадійна. 

Навколо пролунали схвальні вигуки. Вперше Кіра відчула, що зробила щось більше, ніж просто вижила. 

Вона стала частиною їхнього світу.