Читати книгу - "Проби"

як особливу ласку! Я сам утратив двох-трьох дитяток, у першому їхньому немовляцтві, як і не без жалю, то принаймні без нарікання. А проте ніщо так не допікає людині, не допікає до живого, як ця біда. Я бачу чимало іншого бездолля — джерела мук для людей, мук, що їх я сам ледве б відчув із такого приводу, отож коли мене спіткала згадана біда, я прийняв її з цілковитою погордою, хоча ішлося про речі, настільки страшні для інших людей, що я не наважився похвалятися такою своєю реакцією перед кимось без краски сорому на обличчі. З чого випливає, що гризота породжується не природою, а нашою думкою. Цицерон, Тускуланські розмови, III, 28.

Думка — це спонука могутня, ґвалтовна і незмірна. Хто у світі коли так завзято шукав спокою і безпеки, як Олександер і Цезар шукали небезпек і мозолів? Терес[45], батько Ситалка, любив говорити, що коли він не на війні, то не бачить різниці між собою і своїм машталіром.

Коли Катон, ще консулом, бажаючи убезпечити свою владу в деяких містах Гишпанії, заборонив мешканцям носити зброю, чимале число їх одібрало собі життя. Дикий люд, що не уявляє собі життя без зброї. Тит Лівій, XXIV, 17. А скількох ми знали таких, хто втік від хатнього затишку, від життя у колі близьких, щоб зашитися у грізні й безлюдні пустелі, хто наражався на огиду, погорду і ненависть світу і в цьому кохався до самозабуття! Кардинал Борромео[46], померлий недавно у Мілані, в цьому гніздовищі багатства і розкошів, до яких його штовхали і високе коліно, і заможність, і небо Італії, і молодість, обмежував себе у всьому, одну й ту саму одежину носив і влітку, і взимку, і не мав іншої підстилки, опріч соломи, а вільні від тяжких обов'язків години проводив за наукою, вічно навколішки перед книжкою, маючи при собі лишень кварту води та шмат хліба: єдиний харч, який можна споживати, не гаючи часу.

Я знаю таких, хто цілком свідомо наживався зі свого рогальства, слова такого страшного для багатьох людей.

Якщо зір і не найнеобхідніший з наших змислів, то він серед них принаймні те, що наймиліше; а з наших членів найлюбіший і найкорисніший, як на мене, той, що служить дітоплодінню. А все ж стільки людей дихають на них лихим духом лише через те, що вони дають нам насолоду, і відкинули їх саме тому, що вони надто важливі й цінні. Так само міркував і той, хто повидирав собі очі.

Більшість людей, і то найздоровіших, вважають за велике щастя мати численне потомство. Натомість я і ще дехто вважаємо за велике щастя не мати його. Коли спитали Талеса, чому він не жениться, він відповів, що не має охоти плодити дітей.

Що вартість речей залежить від нашої думки про них, видно бодай з того, що ми на більшість із них дивимося не лише з тим, щоб оцінити їх, а й з тим, аби оцінити їх для себе. Ми прикидаємо не їхню якість чи їхню корисність; для нас важить лише те, у що вони нам обійдуться, ніби ця їхня сторона головна. І вартістю їхньою ми називаємо не те, що вони нам дають, а те, що ми за них даємо. З чого я висновую, що ми дуже дбайливі господарі й грішми не розкидаємося. Наскільки дорого вона нам обійшлася, настільки ми нею й дорожимо. Наша думка ніколи не може ошукатися щодо вартості. Діамантові надає гідності попит, чесноті — важкий жереб її пильнувати, набоженству — біль, лікам — гіркота.

Один чоловік, щоб зубожіти, кинув свої таляри до того самого моря, в якому скрізь снує стільки інших людей, щоб виловити багатство. Епікур мовить, що багатство не зменшує наших клопотів, а замінює одні клопоти іншими. Справді-бо, не убозтво, а радше достаток породжує захланність. Я хочу поділитися своїм досвідом щодо цього.

У мене було троє різних життів відтоді, як я розпрощався з дитинством. Перший віковий відтинок, до двадцяти років, я прожив, позбавлений будь-яких інших засобів, опріч випадкових, залежний від чужої волі та помочі, без певного стану і грошового рахунку. Я витрачав кошти недбало й весело, тим паче, що їхню суму визначала примха фортуни. Зроду я не почував себе краще. Ні разу не траплялося, щоб кабза моїх приятелів виявилася зав'язана для мене.

Тоді я найбільше дбав про те, аби вчасно, коли минав призначений від мене таки термін, облічитися. Тому вони тисячу разів мені його продовжували, бачачи, яких зусиль я докладаю для повернення боргу; отож, я розраховувався буцімто і чесно і водночас по-шахрайському. Уморюючи борги, я неабияк тішився: з моїх пліч спадав докучливий тягар і ярмо моєї неволі. Та ще й приємно лоскотала думка, що я роблю щось справедливе і вдовольняю інших. Я поминаю тут виплати, коли треба торгуватися і проводити підрахунки, отож якщо не знаходилося нікого, кому можна б довірити цей клопіт, я боягузливо і ганебно відкладав їх надалі з обави перед суперечками, до яких ні моя вдача, ні язик мій аж ніяк не зугарні. Найбільшу нехіть я відчував до торгу, це забава для крутіїв і страмників; після цілої години змажок і плутні обидві сторони ламають навзаєм своє слово і присягу за п'ять грошів різниці. З тієї самої причини я завжди позичав на невигідних умовах: не наважуючись просити особисто, я звертався письмово, а папір не дуже дбалий клопітник і часто наражається на відмову. Зіркам я колись доручав вести свої справи куди охочіше й сміливіше, ніж пізніше своєму здоровому глуздові та передбачливості.

Більшість добрих господарів вважає за суще жахіття жити в такій непевності. Проте вони забувають, по-перше, про те, що більшина людей саме так і живе. Скільки достойних панів покладаються у всьому на відчай, напропале, і щодня чинять так само, ганяючись за вітром милості королів та фортуни! Цезар заборгував мільйон золотом — неоплатну для себе суму, — аби стати Цезарем. А скільки купців починають гендель від продажу власного фольварку, щоб послати виторг до Індій!

Від ваших скель, через моря бурхливі…

Катулл, IV, 18

Попри нинішній занепад побожності тисячі чернечих братств розкошують, чекаючи щоденного обіду від гойності небес. По-друге, вони не замислюються над тим, що певність, на яку спираються, така сама нестала і така сама випадкова, як сам випадок. Зі своїми двома тисячами з гаком талярів доходу я бачу себе таким убогим, ніби убозтво вже оселилося в мене. Бо доля