Читати книгу - "Кров Амбера"

Він кивнув.

— Ти чув цю історію?

— Взагалі-то ні. Тільки те, що загальновідомо. Розкажи мені її всю.

— А що розповідати-то? Вона заарканила собі принца Амбера по імені Бранд, — знову став розповідати він. — Ходили чутки, що вони познайомилися, здійснюючи удвох якесь магічне дійство, і це була любов з першої крові. Вона хотіла втримати його, і я чув розмову, ніби вони дійсно одружилися під час якоїсь таємної церемонії. Але його не цікавив трон Кашера, хоча він був єдиним, кого вона могла б погодитися посадити на нього. Він часто подорожував і подовгу був відсутній. Я чув розмови, що саме він відповідає за Дні Пітьми, які настали багато років тому, і що він загинув у той час у великій битві між Амбером і Хаосом, від рук своїх же родичів.

— Так, — підтвердив я, і Дейв кинув на мене дивний погляд, напівздивований, напівзапитальний.

— Розкажи мені ще про Рінальдо, — швидко попросив я.

— Та більше вже, власне, нічого розповідати, — відповів він. — Вона народила його, і, як я чув, трохи навчила його Мистецтву. Він не дуже-то добре знав свого батька, адже Бранд часто й подовгу був відсутній. Ріс порядним шалапутом. Багато разів тікав з дому і водився з цими справжніми вішальниками…

— Хлопцями Далта? — Здогадався я.

— Кажуть, брав участь у набігах, — кивнув він, — навіть коли його мати обіцяла нагороду за голови багатьох з них.

— Хвилиночку. Ти кажеш, що вона і справді ненавиділа цих розбійників і найманців…

— «Ненавиділа», можливо, невідповідне слово. Перш її взагалі не хвилювало їх існування, але коли з ними подружився її синок, то, по-моєму, вона просто сказилася.

— Вона вважала їх поганою компанією?

— Ні, по-моєму, їй не подобалося, що всякий раз, посварившись із нею, він тікав до них, і вони приймали його.

— І все ж, за твоїми словами, вона подбала про те, щоб розплатитися з Далтом за рахунок скарбниці Замку і дозволила йому забратися геть, після того, як вони змусили її виступити проти Шару Гаррула.

— Угу. І в той же час, до того ж, між Рінальдо і матусею вийшла велика суперечка саме з цього питання. І вона під кінець поступилася. Саме так я чув від пари хлопців, присутніх при цьому. Один з небагатьох випадків, коли хлопчик дійсно дав їй відсіч і переміг, як стверджували вони. Власне, тому-то ці хлопці і дезертирували, так як вона наказала стратити всіх свідків їх суперечки. Тільки їм і вдалося змитися.

— Крута дамочка…

— Точно.

Ми повернулися до місця, де сиділи, і поїли ще трохи. Швидкість вітру збільшилася, і на озері почався шторм. Я запитав у Дейва про великих собакоподібних тварюк, і він повідомив мені, що цілі зграї їх будуть, ймовірно, бенкетувати сьогодні вночі, пожираючи полеглих у битві. Такі звірі водилися в цій місцевості здавна.

— Ми ділимо здобич, — сказав він. — Мені потрібна їжа, вино і які-небудь цінності. А їм потрібні тільки небіжчики.

— А яка тобі користь від цінностей? — Поцікавився я.

Він раптом явно стривожився, немов я обмірковував можливість пограбувати його.

— О, насправді добра не так вже й багато. Просто я завжди відрізнявся ощадливістю, — він врубав задній хід. — До того ж, ніколи не можна сказати напевно, що може стати в нагоді.

— Це вірно, — погодився я.

— А як ти потрапив сюди, Мерль? — Швидко спитав він, немов бажаючи відвернути мої думки від його трофеїв.

— Пішки.

— Це звучить якось не так. Сюди ніхто не приходить по добрій волі.

— Я не знав, що йду сюди. І не думаю, також, що надовго затримайся тут, — додав я, побачивши, що він узяв ножик і грає ним. — Немає сенсу спускатися вниз і напрошуватися в гості в такий час.

— Це вірно, — зауважив він.

Чи не думає старий бовдур дійсно напасти на мене для захисту своєї схованки зі скарбами? Він уже мав достатньо часу, щоб з'їхати з глузду, живучи тут один в смердючій печері, і прикидаючись святим.

— Ти хотів би повернутися в Кашер? — Запропонував я йому. — Якби я вивів тебе на вірну стежку?

Він кинув на мене швидкий погляд.

— Ти не так вже багато знаєш про Кашер, — сказав він, — інакше не задавав би мені цих питань. А тепер ти кажеш, ніби можеш відправити мене додому!

— Як я розумію, тобі не хочеться?!

— Уже ні, — зітхнув він. — Загалом-то не хочеться. Тепер вже занадто пізно. Мій дім тут. Мені подобається бути відлюдником.

Я знизав плечима.

— Ну, спасибі тобі, що нагодував, і спасибі за новини. — Я піднявся на ноги.

— Куди ти тепер? — Запитав він.

— Думаю, прогуляюся ще трохи, подивлюся, а потім відправлюся додому.

Я позадкував, відступаючи і дивлячись на божевільні вогники в його очах.

Він підняв ніж і стиснув руків'я. Потім опустив його і відрізав ще один шматок сиру.

— Ось, можеш взяти з собою трохи сиру, якщо хочеш, — запропонував він.

— Та ні, не треба. Спасибі.

— Просто хочу зберегти тобі гроші. Щасливої дороги.

— Гаразд. Щасливо залишатися.

Всю дорогу, спускаючись по стежці, я чув, як він сміявся. А потім його сміх заглушив вітер.

Наступні кілька годин я витратив на рекогносцировку. Походив по горах. Спускався на курні тремтячі рівнини. Пройшовся по березі озера. Прогулявся по відносно спокійній ділянці суші і перебрався через перешийок крижаного поля. І весь час намагався триматися якомога далі від самого Замку. Я хотів по можливості твердіше зафіксувати в пам'яті цю місцевість, щоб легше було знайти сюди дорогу через Відображення, а не обтяжувати себе, заново відкриваючи двері. По дорозі я бачив кілька зграй собакоподібних створінь, але їх більше цікавили тіла вбитих, аніж тих, хто рухався.

На всіх топографічних картах кордони відзначали прикордонні камені з дивними письменами, і я гадав, чому вони служать — вішками для картографів або ще чимось. Зрештою я вивернув один з каменів з палаючої землі і перетягнув його приблизно на п'ятнадцять футів в район льоду та снігу. Мене мало не відразу збив з ніг удар від здригання землі, проте, я зумів вчасно видертися з тріщини, яка розверзлася, і забратися подалі від тектоніки, яка розхуліганилася. Менш ніж за півгодини жарка ділянка пред'явила права на обмежений каменем відрізок холодної землі. На щастя, я швидко забрався подалі від мінливої поверхні і спостерігав закінчення цього явища видали.

Але насувалося і ще дещо.

Я пригнувся, щоб сховатися серед скель, діставшись в такій позі до підніжжя хребта, звідки я починав свій перехід через район вулканічної діяльності. Там я відпочив і поспостерігав деякий час, як перебудовується той невеликий сегмент території, а вітер відносить