Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

що врешті Адам не міг не здогадатися, що все значно простіше і банальніше. Анна по-дитячому закохалася в нього. Не бачив жодних причин такого її ставлення і, здається, нічим на цю любов не заслужив, проте ситуацію це змінювало кардинально, бо робило Анну надто беззахисною перед ним. Волів би не бачити такої очевидної спокуси, проте вона вже існувала. Важко відмовитися від того, що само йде до рук. Та й що Анна тут має? Міг би зробити її життя значно легшим і приємнішим. Шкода лише, що банальні стосунки передбачають банальні наслідки, а подібний розвиток подій не для такої дівчини, як Анна. А що тоді для неї? Шлюб із кимось іншим? Думати про таке теж чомусь не хотілося. Нікого гідного її не бачив. Власне, й не хотів бачити. Взагалі поводиться, як дурень. Не шукає зустрічей із нею, не робить жодних пропозицій, не намагається посунутися трохи далі. Щонайменше це смішно, якщо взагалі не безглуздо. Може, вона вже чекає на рішучіші кроки?

Якийсь час Адам спостерігав за Анною. Ні, вона ще нічого не очікує. Надто невинна для такого. Треба дати їй спокій. Для тілесних насолод є інакші жінки.

Якийсь час Адам так чи інакше намагався відволіктися від Анни, проте скоро зрозумів, що йому не хочеться ігнорувати свої бажання та шукати розраду деінде. Його вабила саме Анна. Її манера усміхатися, говорити, рухатися, її спосіб поправляти волосся, делікатність поводження, вміння уникати невдоволення родини, поступливість, доброзичливість, якась внутрішня теплота та затишність, а заразом і те, що йому не доводиться грати перед нею жодної ролі.

Щось у її характері є таке, що надто сильно його приваблює. Навіть цілковита незахищеність перед ним та юний вік уже не здаються серйозною перешкодою. У ситуації, яка складається у його власній родині, Анна підходить йому чи не найкраще, а те, що вона невинна та недосвідчена, перетворюється з її вади на перевагу. Він забере її до Львова і з часом навчить усього того, що хочеться бачити в жінці, яка належатиме лише йому. Може, тут навіть нема особливої кривди для неї. Він дасть їй те, чого вона ніколи не матиме тут.

Шкода лише, що будинок у Львові ще не добудований. Замешкати там реально не раніше, аніж восени наступного року. Зрештою, з Анною все одно не можна поспішати. Належить до того типу жінок, яких кривдити і тим паче примушувати щось робити силою — великий гріх.

Те, що щось невловно, але небезпечно змінюється в її стосунках із Адамом, Анна зауважила майже відразу. Тепер він говорив і поводився з нею інакше, аніж раніше. Куди й поділася звична стриманість та обережність. Натяки примушували ніяковіти, погляди й обережні доторки — червоніти, а те, як він реагував на неї, дедалі дужче непокоїло. Іноді так сильно, що їй хотілося втекти від Адама і розповісти про все це тітці, проте, розуміючи безглуздість такого вчинку, вона зупиняла себе. Не наївна ж дитина і, дякуючи своїм заміжнім колежанкам, знає, що насправді відбувається між чоловіком та жінкою.

Адам не переходить дозволених меж, лише ледь-ледь порушує правила пристойності, але це не катастрофа. Він пофліртує з нею і зупиниться. Якби він надумав її звабити, то поводився б не до порівняння сміливіше.

Розділ 7

Уже й літо добігало до перших осінніх днів, а в її стосунках із Адамом нічого особливого не відбувалося. Та сама невизначеність і очікування чогось незрозумілого. Така ж прихована гра поглядів і обережних напівтонів в інтонаціях. Якби Анна мала сміливість запитати себе, що саме примушує її серце завмирати в передчутті зустрічі, не змогла б нічого собі відповісти. Уже близько тижня Адам знов поводився так, ніби між ними нема нічого незвичайного. Жодного мимовільного доторку, обережного натяку чи двозначності у словах чи діях. Лише щось невиразне у погляді й вичікувально-обережне в поводженні. Напевно, вона вигадала собі цю симпатію, а він давно втратив до неї інтерес.

От і сьогодні Адам звично прийшов до них ввечері й зараз сидів навпроти і навіть не зауважував її присутності.

Анна кинула на нього швидкий погляд з-під вій і опустила очі. Вперто вдає, ніби захопився грою у карти і нічого, окрім цієї своєї гри, не помічає. Ну, й нехай. Хіба їй не однаково?

Відклавши шиття на столик для рукоділля, Анна підвелася. Давно треба все це припинити. Ситуація вичерпала себе. Адам перший це зрозумів і тепер завжди поводитиметься відсторонено та байдуже.

Намагаючись не привертати до себе увагу, вона тихенько вийшла з кімнати. Незабаром осінь, а в помешканні досі по-літньому задушно. Повітря завмерло і навіть від теплого мерехтіння свічок не рухається — застигло так, ніби це не повітря, а в’язка патока. Аж дихати важко.

Анна ледь зсунула пластини корсету, які особливо дошкульно вп’ялися в ребра, скинула з ніг легенькі літні черевички і вийшла на вулицю. Ступила декілька обережних кроків босоніж і зупинилася. Вечірня напівтемрява сутінок перемінилася в ніч і сховала у своїй невиразності садок при будинку.

Глибше вдихнувши повітря, Анна зітхнула. Чого їй хочеться? Й сама до ладу не розуміла, проте так виразно відчувала, що сумує за чимось безнадійно втраченим, що ладна була абсолютно серйозно це оплакувати.

У цілковитій темряві зробила ще кілька невпевнених кроків і наштовхнулася на стовбур грушки. Ввечері тітка поливала грядки і тепер нічна прохолода пахне свіжою зеленню та вологою землею.

Заплющивши очі, Анна притулилася плечима до стовбура. А ще матіола цвіте. Цвіте і пахне так, що аж млосно від тих її пахощів.

Торкнувшись руками стовбура грушки позаду себе, Анна ковзнула долонями по шорсткій корі. Нічого незвичайного не сталося, а почувається так, ніби щаслива й одночасно дуже нещасна. Цікаво, чому? Невже тому, що Адам не помічає її? Божевільна. Це ж значно краще, аніж якби він намагався скоротити дистанцію.

Вона ледь відхилила голову назад, глибше вдихнула трохи прохолодніше, аніж в помешканні, повітря і сумно всміхнулася. Навіщо себе дурити? Насправді скучила за увагою Адама, за його обережними доторками і за тим, як він ще зовсім нещодавно дивився на неї. Цікаво, а якби він її поцілував?

Вона ковзнула долонями по шорсткій корі й опустила руки. Відчувала дивний неспокій чи радше жаль за чимось незвіданим. Звідки це незрозуміле сум’яття на душі? Напевно, від спеки, а може, від пахощів трав та нічних квітів?

Раптом почувши шум, Анна розплющила очі. Хтось виходить із будинку?

Якусь частку секунди вона вдивлялася в нічну темряву, тоді, впізнавши Адама, завмерла. Він повертається додому.