Читати книгу - "Носороги"

Беранже. Я у відчаї! Зрештою, що з вами?

Жан. Я й не знаю до ладу, якась недуга чи болещі.

Беранже. Відчуваєте кволість?

Жан. Де там! Навпаки, все кипить.

Беранже. Я мав на увазі… якусь минущу кволість. Таке з кожним буває.

Жан. Зі мною ніколи.

Беранже. Тоді, може, надмір здоров’я. Коли енергії багато, це іноді теж погано. Це розхитує нервову систему.

Жан. В мене вона чудово зрівноважена. (Жанів голос стає все хрипкішим). Я здоровий і духом, і тілом. Моя спадковість…

Беранже. Авжеж, звичайно. Та, може, ви все-таки застудились? Температури нема?

Жан. Я не знаю. Хоч, певне, трохи морозить і болить голова.

Беранже. Проста собі мігрень. Я піду, якщо хочете.

Жан. Зоставайтеся. Ви не заважаєте мені.

Беранже. А ви ще й захрипли.

Жан. Захрип?

Беранже. Так, трохи захрип. Саме тому я й не впізнав вашого голосу.

Жан. Чого б це я захрип? Мій голос не змінився, це швидше ваш став якимось не таким.

Беранже. Мій?

Жан. А чом би й ні?

Беранже. Може, й так. Я цього не помітив.

Жан. А що ви взагалі помічаєте за собою? (Приставляючи долоню до лоба). Власне, в мене чоло болить. Мабуть, десь ударився! (Його голос стає ще хрипкішим).

Беранже. Коли ви вдарились?

Жан. Не знаю. Не можу пригадати.

Беранже. Мабуть, вам боляче.

Жан. Може, я вдарився, коли спав?

Беранже. Удар розбудив би вас. Мабуть, вам просто приснилося, що ви вдарились.

Жан. Мені ніколи нічого не сниться.

Беранже (ведучи далі). Голова у вас почала боліти, коли ви спали, ви забули, що вам снилося, або швидше пригадуєте, але несвідомо.

Жан. Це я несвідомо? Я володар своїм думкам. І ніколи нікуди не збочую. Я йду прямо, завжди тільки прямо.

Беранже. Я це знаю. Але ви не зрозуміли мене.

Жан. Говоріть ясніше. Хіба вам важко сказати мені щось погане?

Беранже. Часто, коли болить голова, здається, що десь ударився. (Підійшовши до Жана). Якщо ви вдарились, то має бути гуля. (Розглядаючи Жана). Диви, й справді, у вас є гуля.

Жан. Гуля? Зовсім маленька.

Жан. Де?

Беранже (показуючи на Жанове чоло). Ось стирчить якраз над носом.

Жан. Нема в мене ніякої гулі. І в родині ніхто її не мав.

Беранже. Дзеркало у вас є?

Жан. Ет! (Мацаючи чоло). Таки правда. Піду у ванну, подивлюся. (Схоплюється і йде до ванної кімнати).

Беранже супроводить його поглядом.

(З ванної кімнати). Так, у мене гуля. (Повертається назад, колір його шкіри став якимось зеленкуватим). Зрозуміло, я таки вдарився.

Беранже. Вам недобре, ви позеленіли.

Жан. Ви тішитесь, що кажете мені самі прикрощі. А на себе ви хоч дивилися?

Беранже. Перепрошую, я не хотів засмутити вас.

Жан (роздратовано). Про таке не говорять.

Беранже. І дихаєте якось гучно. Горло у вас не болить?

Жан знову сідає на ліжку.

Горло у вас не болить? Може, це ангіна. Нема чого соромитись, у мене теж кілька разів була ангіна. Дайте я помацаю ваш пульс. (Підводиться й мацає пульс на Жановій руці).

Жан (ще хрипкішим голосом). Ну, буде діло!

Беранже. Пульс у вас цілком нормальний. Не журіться.

Жан. Я зовсім не журюся, з якої б то речі?

Беранже. Ваша правда. Полежите кілька днів, і все минеться.

Жан. В мене нема часу, щоб лежати. Я мушу заробляти на хліб.

Беранже. Ви не такі вже й хворі, якщо хочете їсти, проте кілька днів усе-таки краще полежати. Так розумніше. Лікар до вас приходив?

Жан. Мені не потрібен лікар.

Беранже. Однак слід запросити його.

Жан. Не викликайте лікаря, я не хочу його бачити. Я сам про себе подбаю.

Беранже. Даремно ви не вірите в медицину.

Жан. Лікарі вигадують якісь неіснуючі хвороби.

Беранже. Це почасти з добрих міркувань. Заради втіхи дбати про людину.

Жан. Вони вигадують хвороби, вони вигадують хвороби!

Беранже. Може, й вигадують. Але й виліковують оті вигадані хвороби.

Жан. Я тільки ветеринарам ще можу вірити.

Беранже (що був одпустив Жанів зап’ясток, знову бере його за руку). У вас понадималися жили.

Жан. Це ознака сили.

Беранже. Ясно, це ознака здоров’я і сили. Хоча… (Знову ще ближче придивляється до Жанового передпліччя).

Жанові це не подобається, і він силоміць висмикує руку.

Жан. Що ви розглядаєте мене як чудернацьку звірину?

Беранже. Ваша шкіра…

Жан. Що ви причепилися до моєї шкіри? Я ж вашу не розглядаю?

Беранже. Сказав би… так, сказав би, що вона на очах змінює свій колір. Зеленішає. (Пробує взяти Жана за руку). І грубшає.

Жан (знову висмикуючи руку). Не мацайте мене отак. Що на вас найшло? Ви дратуєте мене.

Беранже (до себе). Це, мабуть, серйозніше, ніж я думав. (До Жана). Треба викликати лікаря. (Йде до телефону).

Жан.Не чіпайте ту машинку.(Біжить до Беранже й відштовхує його).

Беранже захитався.

Хай це вас не обходить.

Беранже. Гаразд, гаразд. Це ж для вашого добра.

Жан (кашляючи і гучно дихаючи). Своє добро я знаю краще за вас.

Беранже. Вам важко дихати.

Жан. Кожен дихає як може! Вам не подобається моє дихання, а мені — ваше. Ви дихаєте дуже мляво, навіть і не чути як, я сказав би, що вам уже три чисниці до смерті.

Беранже. Ясна річ, я не такий дужий, як ви.

Жан. Я ж не посилаю вас до лікаря, щоб той вас оглянув. Кожен робить, що хоче.

Беранже. Не гнівайтесь на мене. Ви ж добре знаєте: я вам друг.

Жан. Дружби нема. Я не вірю у вашу дружбу.

Беранже. Ви ображаєте мене.

Жан. Вам нема чого ображатись.

Беранже. Любий мій Жане…

Жан. Я не ваш любий Жан.

Беранже. Сьогодні ви справжній мізантроп.

Жан. Так, я мізантроп, мізантроп, мізантроп, мені втіха бути мізантропом.

Беранже. Мабуть, ви ще досі сікаєтесь до мене через нашу дурну вчорашню сварку. Я визнаю свою провину. Я саме й прийшов, щоб вибачитись…

Жан. Про яку ви сварку кажете?

Беранже. Зараз я вам нагадаю. Знаєте, через носорога!

Жан (не слухаючи Беранже). По правді, я не те що не люблю людей, вони мені байдужі або ж гидкі, хай лиш не стають мені на дорозі, я розчавлю їх.

Беранже. Ви ж добре знаєте, що я ніколи не стану на заваді…

Жан. В мене є мета, і я рвуся до неї.

Беранже. Звичайно, ви маєте слушність. Проте я вважаю, що тепер у вас моральна криза.

Вже якийсь час Жан ходить по кімнаті від