Читати книгу - "Том 3"

Олімпіада Іванівна

Як се?

Любов

Наприклад, коли кому здається, що він щасливий, то він, значить, справді щасливий. І я раз була щаслива, така щаслива... Нащо мені перебили се щастя... Ах, що я дурниці говорю? Хіба се можна перебити чи одвернути? Се фатум, се мойра!

(Раптово встає і закриває лице руками.)

Олімпіада Іванівна

Що тобі, Любочко?

Любов

Ах, нічого, я згадала... Коли б ви знали, як мені часом буває сором при спогадах, просто хоч крізь землю провалитись!.. О, невже, невже знов?..

Олімпіада Іванівна

Не думай про се, ну, що там згадувати! Воно собі минуло, ну, й цур йому, тому нещастю!

х Любов

Нещастя!., все нещастя!.. А коли ж буде щастя? Ах, тіточко!.. Ну, годі, я знов вас розстроїла. Не вважайте, се так, голова болить, от і видумую. (Мовчить який час.) Знаєте, що я вас попрошу? Достаньте мені мій альбом з фотографіями. Він там, у скрині.

Олімпіада Іванівна

Що се тобі здумалось?

х Любов

Ну, так, я вас прошу!

Олімпіада Іванівна виходить, Люба співа уривками «Posa la тапо», обриває, «Ой місяцю» — обриває, махав рукою, прислоня-

ється до вікна.

Любов і Олімпіада Іванівна входить. Олімпіада Івайівна несе альбом, Люба бере його в руки, але не розкривав.

Любов

Спасибі, тіточко. Ага, я забула вам сказати: тут ще ранніше приходила Надежда Петрівна, кликала мене з собою на берег. Приготуйте, будьте ласкаві, мої речі до купелю, то я, може, піду хутко — вже пора.

Олімпіада Іванівна виходить.

ВИХІД VIII ,

Любов сама. ,

Любов

(сідає до стола, розкриває альбом, знаходить одну картонку, дивиться на неї якусь хвилину, підперши голову руками, потім витягає фотографію з альбома і читає з другого боку напис тихим голосом і тремтячим.)

«Моїй Беатріче».

(Припадає до стола головою і тихо плаче, витягнувши руку з карточкою вздовоїс стола.)

За вікном чутно голос Милевського, його самого не видно: «Pardon, madame, дозвольте спитати, чи тут живе т-11е Гощинська?» Жіночий голос відповідає: «Тут, ось її двері». Люба встав швидко, втирав очі, поправляє волосся, подається до дверей одчиняти; на порозі з’являється Милевський.

вихід їх

Любов і Милевський.

Милевський

Здоровенькі, Любов Олександрівно, ну, насилу знайшов вас на сьому Олімпі!

Любов

Звідки се ви, Сергію Петровичу, наче з неба впали. Милевський

Та все одно, що з неба, з моря, а воно тепер зовсім як небо — чудове!

Любов сідав біля столу, Милевський теж.

Любов

Значить, недавно приїхали?

М и л е в с ь ки й

Сьогодні рано.

Любов

І Саня, звичайно, з вами? _

Милевський кивав головою, що так.

Чому ж вона сюди не прийшла? Боїться мене?

Милевський

Отакої, бог з вами! Втомилась, море втомило. До того ж, треба було знайти вас,

Любов

А як же ви знайшли? Звідки ви довідались моєї ад-ресй?

Милевський

Зустрівся якось із Крицьким, він мені сказав. Він, здається, був єдиним щасливим, що отримував листи од вас?

Любов

Небагато і він отримував... Ну, що ж, довго ви мене шукали?

Милевський

7 Довгенько блукати прийшлось би Сані, а сьогодні ще така спека; от вона й послала перше мене на розвідки, на те й чоловіки, щоб жінки не трудились даремне.

Любов

О, то чоловіча роль невдячна, коли так!

Милевський

Ні, чого ж? Якраз лицарська роль, обороняти слабших, служити своїй дамі, зате вона обороняє нас від най-небезпечніших ворогів — від нас самих; вона вносить в наше життя спокій, певність.

Любов

От як? У вас же були теорії не такі старосвітські, більше в стилі moderne.

Що ж, Любов Олександрівно, tempora mutantur...7 не кінчаю, бо се банально. А щодо теорій взагалі, то теорія завжди служить підбрехачем для практики, нічого не доказує і ні до чого не обов’язує.

Любов

Легко жити таким людям на світі, як ви.

Милевський

Ба, я й не скаржусь на долю, nous sommes des bons amis?.

Любов

Як я бачу, то, властиво, ви дуже мало змінились від тієї пори, як ми з вами бачились.

х ч

Милевський

А чого ж би мав так уже в корінь змінитись? Не так-то вже й довгий час минув.

Любов

Так... се правда... мені все здається, що се так давно було... Ну, що ж там нового у нас за сей час?

Милевський

Та дещо єсть: нове товариство заснувалось, клуб велосипедистів. Зимою у нас був маленький драматичний гурток склався, були спектаклі і не без тріумфів. Запрошували ми до себе Ореста Михайловича, та він не схотів.

Любов

Чому?

Милевський

Не знаю, одмовлявся слабістю; воно правда, що він таки нездоровий був уже й тоді...

Любов

А що ж з ним тепер?

Невже він вам нічого не писав?

Любов

Ми не листуємося. (Глянула на Милевського тривожним, нетерплячим поглядом.) А що з ним?

Милевський

Та все нерви... Видно, для нього сей рік дорого обійшовся. Оце був я у нього перед виїздом, застав його зовсім у поганому стані, ходить не може, нейрит, чи нервовий параліч, з серцем нелад.

Любов

(раптово встає, стискає руки, подається на авансцену так, що стає до Милевського плечима)

Що ж кажуть лікарі?

Милевський

Як завжди при нервових хворобах, ні те ні се. Перевтома — се тепер модне слово, і скрізь його тичуть — ну, заборонили писати...

Любов

Заборонили писати! Се варварство, а не корування!

Милевський

Та він, може, й так не писав би, справді він дуже слабий. Та врешті от, може, хутко самі його побачите: лікарі в Крим посилають.

Любов

Я не побачу його.

Милевський

Чому?

Любов мовчить.

Простіть, Любов Олександрівно, я не люблю мішатись до чужих справ, але на правах приятеля скажу: мені здається, ви занадто раптово увірвали нитку.

Любов

Мені нічого більш не зоставалось.

і

Але слід було подумати про те, як се на інших оді* б;вться.

Любов

Мене ніхто не просив зостатись, і зі мною їхати теж ніхто не збирався, навпаки, мені здавалось...

Милевський

Як бачте, ви помилились... врешті, простіть мене, се все була фатальна помилка, се одразу можна було бачити. Коли люди хотять поставити себе поза реальною дійсністю.

Любов

Не трудно бути пророком заднім числом...

Милевський

і Знов помиляєтесь і на сей раз умисне, я не раз пробував остерігати і