Читати книгу - "Том 3"

Любов

Остерігали! Невже ви думаете, що можна остерегти кого-небудь жартиками та каламбурами? Остерігали? Я за все своє життя ні від кого не чула поважної, щирої, дружньої остороги. А тепер... о, тепер знайдеться багато друзів, що киватимуть головою та примовлятимуть: а ми ж казали!..

Милевський

Ви несправедливі до своїх друзів, Любов Олександрівно. Врешті, се завжди так буває, що людина старається скласти на кого іншого усю свою вину...

Любов

(здержано)

' Вину? Хто ж, по-вашому, винен у сій, як ви кажете, фатальній помилці?

Милевський мовчить, тільки дивиться на неї.

Ви мовчите, але я бачу вашу думку. Ми обоє винні, ніхто в світі не винен. О, ви герої! Раді кидати громи з свого м’якого кубельця на тих* кому доля ніякого притулку не дала! Ви мене остерігали? Чом же ви ке зняли з мене божевілля? Хіба дорікання помагають? (Іронічно.) О, ви чулий, гуманний приятель! Чому ж ви мене не уб’єте? Боїтесь барви крові? Біле убійство легше, менше одваш потребує! (Гнівно, здійнявши голос). Ідіть від мене краще, не ставайте між нами, нещастя заразливе. Ідіть, ідіть в свій рай, не грайте ролі архангела-кара-теля! Хваліть бога, що дав вам усі земнії блага, просіть його ласки і надалі. Ідіть, ідіть, вас дружина чекає,, ідіть собі!

Милевський (глянувши на неї)

Ви проганяєте мене? Простіть, я ніяк не сподівався, що ви так приймете...

Любов (різко махнувши рукою)

Ах, все одно! Можете вважати мене за божевільну

і на тім заспокойтесь!

(Одвертається від нього.)

Мжлевський

Бувайте здорові, до побачення! Може, згодом застану вас в ліпшому настрою.

(Швидко виходить.)

ВИХІД X

Любов і Олімпіада Іванівна вбігав з бокових дверей, кидається до Люби.

Олімпіада Іванівна/

Любочко, серце моє, що з тобою, що він тобі сказав?

Любов (ридаючи у неї на плечі)

Ах, тьотю, які люди подлі, низькі!.. їм же все одно, хоч би я прожала... Мораль показують... Іще після такої звістки!..

Олімпіада Іванівна Якої, Любочко, якої звістки?

Люб о в Він слабий, він тшаег через мене.**

Олімпіада Іванівна

Хто, хто?

Любов

Ах, він, Орест!

Олімпіада Іванівна Та, може, сьому неправда!

Любов

Правда. Сей прийшов умисне, щоб подивитись, як видержу роль.

(Спазматично ридає.)

За вікном голос: «Вам письмо!» У вікно хтось кидав листа, він

падав додолу.

Олімпіада Іванівна

Годі, годі, не плач, ну, не варт сього той Милевський, ну, щур йому, проклятому, він завжди бреше. Заспокойся, он тобі лист.

Любов

Лист?

(Біжить і здіймає листа, дивиться на конверт, потім шпарко розпечатує.)

Олімпіада Іванівна Від кого се?... невже?

Любов

Ні, се від Крицького.

(Читає.)

Олімпіада Іванівна Що він тобі пише?

Любов

А, як завжди, якісь недомовки. (Читає, раптом сміється щлуістерично.) І сей туди ж, докоряв! Зрадили, бачите, його надії! Хто ж просив надіятись! Я ж йому писала: поставте наді мною хрест! Чого ж йому ще треба? (Рве лист і кидає його додолу.)

Олімпіада Іванівна (бере її за талію)

Любочко, ти б пішла одпочила, у тебе ж голова болить!

Любов

Ви боїтесь?

Олімпіада Іванівна

Бог з тобою, серденько. Я тільки бачу, що вони тебе розстроїли, вибили з нервів. Іди, голубочко, уже і лікар-ство пора пить, і купатись пора йти, я вже все приготувала.

Любов

(апатично)

Ну, гаразд...

(Виходить у праві двері до своєї хати.)

Олімпіада Іванівна зітхав і хитав головою, збирається і собі йти

з хати, але в цю хвилину одчиняються двері, і входить пані

Груїчева.

вихід XI

Олімпіада Іванівна, пані Груїчева, потім Любов. Груїчева

Чи тут живе?..

(Бачить Олімпіаду Іванівну і не кінчає фрази. Якийсь час обидві жінки дивляться одна на одну.)

Олімпіада Іванівна Маріє Захарівно, ви прийшли...

Груїчева

Мені треба Любов Олександрівну бачити. Вона дома?

Олімпіада Іванівна (тихо)

Я вас прошу, не тепер, потім, тепер вона не може вийти до вас.

Груїчева

v (голосно)

Мені конче треба її бачити. Я не піду звідси, поки не побачу її.

Олімпіада Іванівна

Ради бога...

На порозі правих дверей з’являється Люба, бліда, очі опущені. Любо, нащо ти? Маріє Захарівно, я вас..*

Любов

" Чого ви, тьотю Ліпо! Коли Марія Захарівна прийшла до нас в гості, то ми повинні...

Груїчева

Я прийшла до вас не в гості, Любов Олександрівно!.. Любов

Тим більше. Що я повинна зробити для вас? Олімпіада Іванівна

Любо!..

Груїчева Я б хтіла без свідків.

Любов

Тьотю Ліпо, вийдіть, зробіть се для мене. (Торкає їй плече, немов віддаляє.) Я мушу, інакше не можна.

Олімпіада Іванівна Вона її замучить...

(Виходить, опустивши голову.)

Любов і пані Груїчева.

Любов підходить до пані Груїчевої близько, але руки вони собі

не подають.

Груїчева

Я прийшла просити вас...

Любов

Щоб я виїхала звідси? Будьте певні, я се зроблю.

Груїчева

Ви не вгадали. Мій син прислав мене просити вас прийти до нього.

Любов

Прийти до нього? Ні, се неможливо. Я зважила, що ми більше не побачимось... (зміненим голосом) ніколи.

Груїчева

Ніколи, ви зважили? А подумали ви, чого коштує ваша звага Орестові?

Любов

Я думала, багато думала. Мені здавалось, що іншого виходу нема, і мені ніхто не вказував на інший вихід. Мені здавалось, що мій виїзд не дуже зажурив його.

Груїчева

Звідки ж ви се знали? Хіба він вам про се писав?

Любов

Власне, він мені нічого не писав. Я раніш бачила сама; я зрозуміла, що все скінчено. Чого я маю йти тепер?

Груїчева

Щоб потішити його, пу, коли хочете, щоб забавити його просто. ^

Любов

Потішити його я не можу, а служити забавкою не хочу.

Груїчева

Ах, який холодний,, гордий тоц! Звести людину з розуму, витягти з неї здоров’я, а потім грати ображену королеву!..

Любов

Маріє Захарівно, ви не знаєте, чого мені коштує сей тон. Ви не маєте права так говорити зі мною!

Груїчева

Права? А яке ви мали право зводити з ума мого сина, одбирати у мене мою дитину?

Любов

Я нікого не зводила з ума, сама тільки сходила,

Груїчева

Я не знаю, хто був гірше божевільний, чи ви під час вашої слабості, чи Орест після.

Любов

Що ж я з того винна? Я навіть не знала нічого.

Груїчева

Що ви винні? Ви можете ще питати? Ви знали все наперед і грали якусь божевільну гру, ставили на карту щастя, життя Орестове. Ви труїли його щодня, щогодини, потім кинули його,