Читати книгу - "Архе"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Свист у вухах» — це особливе зміцнення Духу, добре знайоме всім плазматикам. Багато чим воно схоже до перемоги над лінню. Наприклад, замість того, щоб іпохон дрично чіхрати сраку на канапі, людина зривається і їде в гори. Така перемога повертає життєвість і дає почуття свободи. Стан супроводжується напливом сил, розкутістю рухів, м’ятним холодом усередині черепної коробки та живота. Відчуття «свисту», яке в першу чергу асоціюється з внутрішньою розкутістю, можна навчитись викликати самовільно, закрапавши «плазму» і запам’ятавши елементи правильного настрою. Тоді просте пригадування цих елементів легко налаштовує на потрібний лад.
«Свист у вухах» є одним з етапів досягнення повно цінного ментол ефекту, одного з найвищих досягнень у видженні «плазми». Вважається, що видець, який досконало опанував ментол ефект, легко ціпеніє і виходить у видження плазми без допомоги крапель.
Якщо ж нав’язливі симптоми «втраченої пам’яті про головне» запустити без нагляду, людину сковує в’ялотекуча меланхолія, виробляється відраза до «плазми», а досвід закрапування безповоротно губиться.
3
Терезка погладила себе по животу. З невідомих науці причин матка почала гудіти на тиждень швидше. «Сходити в аптеку», — відмітила в думках вона, заодно пригадавши, що сьогодні збиралася помити голову.
Терезка поставила грітися баняк з водою. З незачиненого вікна до лампи налетів цілий виводок нічних метеликів та комарів. Терезка розтягнула невдало припалену від газо вого пальника цигарку і задумалася, навіщо Антон підкинув їй свої папери. Чи справді вона не пригадує той момент, коли взяла на себе відповідальність за їх збереження? Звідки у нього міг узятися «Антицентр», ще й, судячи з почерку, ориґінал?
З під сумбурних подій пережитого вечора вчувалося холодне сяйво «плазми». Недарма все таки ходили чутки, начебто «архе» торкається не тільки внутрішнього світу, але й зовнішнього. Воно сплавлює межі між першим і другим так зухвало, що багато археманів поплатилися за любов до такої дифузії повним розчиненням у середовищі. Справ жній ембієнт. Сторонньому важко робити висновки, нас кільки жахливим чи прекрасним є подібний досвід, але достеменним є одне: деякі люди справді губилися. Крапали очі й зникали саме в ту секунду, коли від них відводили погляд.
Терезка принесла на кухню, яка вже сповнилася гарячої пари з неприкритого покришкою баняка, Антонові папери.
Листок, списаний чиїмось гострим, нерозбірливим почерком Лжеевкліда, починався так:
Хто б міг припустити: геометрія.
Хто б подумав: геометрія. Ця, здавалося б, найлояльніша наука всіх часів і режимів, дисципліна, яку не можна було запідозрити у жодній змові, жодному непослуху.
Хто повірив би: геометрія!
Геометрія — це Вірус. Геометрія — це код. Але код веде тільки вглиб себе.
Мої підозри видаються неймовірними навіть для самого себе, але вони НЕСПРОСТОВНІ, і я не можу відкинути їх просто так. Геометрія — НЕЗАПЕРЕЧНИЙ доказ їх невло вимої присутності. Вони настільки впевнені у своїй нездо ланності, що зуміли покорити людство чимось таким оче видним як геометрія. Питання:
ХТО ВОНИ?
позаземний інтелект вбудувався в людську свідомість, познайомивши нас із тепер такими близькими колами, прямокутниками, трикутниками тощо. Дивує: чому людство досі не збагнуло, що всі ті трикутники та паралелограми — це щупальця чужорідної свідомості?
Невже це почалось із писемністю? Невже ті істоти були ЗАМІСТЬ НАС уже тоді? Можливо, нас почали контро лювати відтоді, як мавпоподібний Адам намалював перший символ?
З кожною перегорнутою сторінкою Терезку нудило чимраз більше; так, як, мабуть, нудить старі годинники, коли закінчується завід і пружина здавлює коліщатка. Вона гортала листки чимраз швидше, похапцем пробігаючи по написаному: КОМАНДИ ІСНУЮТЬ НЕ ПРОСТО НА РІВНІ ІНФОРМАТИВНОМУ, НЕ ПРОСТО НА РІВНІ ВЕРБАЛЬ
НОМУ ЧИ СЕНСУАЛЬНОМУ, ХОЧ І
ВКЛЮЧАЮТЬ ЇХ.
ВОНИ ІСНУЮТЬ НА РІВНІ
ГРАФІЧНОМУ, БО Є СИМ
ВОЛОМ, ІЗ ЯКОГО ПОЧАВСЯ
ТОТАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ
ЛЮДСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. ЦІ
КОМАНДИ, ВХОПЛЕНІ У
КІЛЬКОХ ГЕОМЕТРИЧНИХ
РЕВЕРАНСАХ, НАВІКИ ПІД
КОРИЛИ ЛЮДСТВО ДЛЯ ВЛАСНИХ
КОРИСЛИВИХ
ЦІЛЕЙ.
Звідси випливає, що й геометрія накреслення Літер уже є нічим іншим, як кодом. Судячи з досвіду архе, ми полонили самі себе остаточно і безповоротно. Ми набір геометричних автоматизмів. Межа між психікою і геометрією при ближ чому розгляді розчиняється.
А що, як побудова КОМАНДИ є настільки замкнутою на себе, що не потребує втручання зназовні? Виходить, що й мої думки теж є не більше ніж Терезка перегорнула ще кілька сторінок.
Марення, записані на листочках, разили чимраз глибшою прірвою, істинним бездонням плазми. Її нудило так, як, мабуть, нудить старі годинники, коли закінчується завід і пружина давить на коліщатка.
«О ні, тільки не дежав’ю. Ще одного сьогодні я не переживу», — Терезка прислухалась до себе, але більше викривлень не спіймала.
Точка на площині.
Точка — це координата Абсолюту.
Найбільше табу, нав’язане соціумом (за винятком фашис тоїдної концепції «здорового глузду») — питання про існуван ня самої точки. Формулювання «точка — це умовність» чомусь сприймається саме як об’єктивна даність. Для того, щоб людина визнала існування точки як такої, в її уяві повинно відкластися певне священне місце для слів, які б тлумачили, що ж воно таке — точка. Підкорення команді точки рівне визнанню власної упослідженості перед Зовнішнім. Команді точки як графічній формі існування можна протиставити смерть того, хто за точкою спостерігає. Тільки смерть може внести у це безглузде визначення міри уявності точки конкретну межу. Адже вмирають всі, а смерть ірраціо нальна. Тому команду точки можна окреслити так: за означенням «здоровому глуздові» властива впевненість у судженнях, але, попри все, він вагається. Я ж тепер не впевнений ні в чому — саме тому я більше не вагаюсь. Моя впевненість іншого ґатунку. Вона — це тунель за межі світу команд. Це не точковість.
Пряма.
Найзагадковіша з команд, оскільки є, на мою думку, найдавнішою. Пряма першою пішла на абордаж людського сприйняття. Пряма розбиває хаос першопростору на співплощини, на «тут» і «там». Пряма — це сутність розділеності, осердя ілюзій, корінь аґресора. Пряма породжує «глибину» (відстань) — так обман за обманом у нас відби рають простір, чи то пак, уявлення про нього. Пряма — це стик безмежно великих співплощин по неіснуючій межі. Але людина чомусь бере до уваги слово «стик», при цьому умудряється забувати про слово «неіснуючий». Пряма — це найглибша рана, яку будь коли наносили людській свідомості.
Мало хто виживає після такого удару.
Перетин прямих. Вертикаль горизонталь.
Він все ляє в людей нічим не підкріплену надію на те, що існує така річ, як Вертикаль. Звідси, наскільки видно, беруться усі базові режими соцгалюцинацій: принцип ієрархії як руху
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Архе», після закриття браузера.