Читати книгу - "Богдан Ступка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мельниченко приходить до товариша святкувати його 55 літ: «Пам'ятаю, як пройшов у Ступки день його 55-річчя, коли він ніяк не міг поїхати вчасно до мами, бо в Україні широко відзначалася стосорокова річниця від дня народження Івана Франка. А Богдан Ступка також народився в один день із ним… Відбувся урочистий ювілейний вечір і прекрасний концерт, режисером-постановником якого був Сергій Данченко. Програму цього концерту, що мав назву "Встане славна мати Україна…" я зберігаю як прекрасну згадку про високе мистецтво. Тоді чудово співали пісні на слова Франка Дмитро Гнатюк, Іван Пономаренко, Валентина Степова; Франкові твори проникливо читали Лариса Кадирова, Святослав Максимчук, Микола Шкарабан, Георгій Морозюк; від імені Івана Франка прекрасно виступав Роман Іваницький, задушевно грав Державний оркестр народних інструментів України (диригент Віктор Гуцал)… Незабутнє враження залишив уривок зі спектаклю "Украдене щастя", який того ж дня йшов на франківській сцені 307-й раз (!) у виконанні блискучого тріо: Богдан Ступка (Микола), Степан Олексенко (Михайло) і Лариса Хоролець (Анна). Після концерту там-таки в театрі зібралися друзі й колеги, щоб привітати Богдана Сильвестровича з 55-річчям. Були щирі слова, подарунки, квіти (букет від Президента України Богдан Сильвестрович отримав ще зранку). З театру Ступка й поїхав на вокзал до львівського поїзда…»
У 1997 році на франківські підмостки виходить «Король Лір». Знову Шекспір: «Це щось таке хвилююче, таке захмільне, що стаєш, наче переліплений наново з глини Адам, і починаєш творити в собі і собою того відомого всім персонажа, але не такого, яким він був до тебе. Подібне я відчував. Коли брався до ролей Річарда III та Ліра. Першого колись могутньо зіграв Лоуренс Олів'є, другого – Соломон Міхоелс. У "Річарді III" я шукав засоби, як би проявити і підтвердити, що Господь сотворив і ката, і жертви для нього». В 1969 році заньківчани ставили «Ліра…». Там грає Едмунда: «Мій герой був для мене як антипод Ліра, для якого жага влади стала метою життя. Тоді не міг і передбачити, що коли-небудь зіграю короля Ліра. Я вдячний Сергієві Володимировичу, що він зацікавився п'єсою і побачив мене в головній ролі. Проте насправді Лірові – за вісімдесят, але в цьому віці грати таку роль уже важко, вона дуже виснажлива. Під час репетицій думав, що, напевно, не треба було і братися, там багато підводних каменів. Здається, я зрозумів задум Данченка: від театру королів – до театру блазнів. Добре, що прем'єру ми готували не поспішаючи, вдумливо, серйозно. Темпу набирали поступово: сценарій, музика, костюми – все було у взаємодії. Можливо, перша частина вийшла дещо задовгою, але закінчити бурею, а потім зробити перерву, щоб глядачі пішли у буфет, було б неправильно. Тому дія триває майже без перерви – "Біль іде все вище, до серця". Я довго шукав, як показати біль серця, не торкаючись до нього. Рішення прийшло несподівано: це – стиснення скорчених пальців лівої руки. Так з'явилося пульсуюче серце короля».
Богдан Ступка на самому початку «Ліра…» тримає вдень запалену свічку. Одні вважають, що він, як античний мудрець, шукає людину. Інші сприймають це як символ долі першої людини в державі. Крім власної тіні, у неї немає близьких, друзів. «Лір…» вимагає нелюдського напруження. Після кожної вистави декілька днів змушений відновлювати сили. Вміння викластися до кінця, не фальшувати, чітко виконувати плани режисера закономірно викликають повагу кінопродюсерів: «Як є талант, то хто б його не м'яв, не м'яцкав, не крутив, не знущався над ним, – він все одно стане прекрасним актором. А що стосується української акторської школи, то подивіться на факти. Я зараз досить популярний в Росії… А я є представник української школи, – я не вчився ні в Парижі, ні в Нью-Йорку, ні в Лондоні, ні в Москві, ні в Петербурзі. Я вчився у Львові, в учня Леся Курбаса. Наприклад, кращий актор Росії Олексій Петренко закінчив харківський інститут. Ірина Купченко закінчила київський театральний. І можна назвати ще дуже багато акторів. Отже, у нас хороша акторська школа!»
Розділ п'ятийКінозірка, міністр, художній керівник театру Франка: 1999 – 2006
«Камеру треба відчувати, як жінку, любити всім серцем… Кожний грає ту роль, на яку його поставили…»
З 1999 року стартує відлік його міжнародної кінослави. Все розпочинається завдяки двом польським стрічкам режисерів Гофмана та Зануссі. У «Вогнем і мечем» Єжи Гофмана він – Богдан Хмельницький. Піти назустріч пропозиції грати в екранізації роману Генріка Сенкевича – непросто: «…Як мене відмовляли від цієї ролі! А я казав, що тоді інший актор зіграє, і зіграє погано. "Але ж це буде польський актор, аби не ти!" Проте я таки зіграв Хмельницького. І Польща закохалася в українського героя, який розвалив Річ Посполиту. От вам і сила мистецтва. Пам'ятаю зйомки у Познані на військовому полігоні. Люди приходили і просили у мене автографи. Я казав, що вмію розмовляти польською, а от писати не вмію, тому напишу українською. І поляки в захваті відповідали, що це навіть краще, ніж якби я писав польською. І лишалися задоволені. Місія актора – це знайти контакт із людьми».
Після «Вогнем…» затоваришує з Єжиком. Звертається до нього: «Юрчику». Завжди вітають один одного з нагоди свят Песах та Пасхи. З гордістю цитує польських критиків,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Богдан Ступка», після закриття браузера.