BooksUkraine.com » Публіцистика » Монгольськими шляхами 📚 - Українською

Читати книгу - "Монгольськими шляхами"

161
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Монгольськими шляхами" автора Володимир Кривенко. Жанр книги: Публіцистика / Пригодницькі книги / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 40
Перейти на сторінку:
хоч глибина її сягала вже більш, як півметра…

Вже сутеніло, глибина лунки в «промоїні» ховала в собі більшу частину плішні, а водою «і не пахло»… Моя «ватяна дублянка» з шапкою-ушанкою давно вже лежала на кризі поруч з непотрібною вже жердиною, піт застеляв очі, пара валила з мене, як той дим з колісного пароплава… Ледве встиг я подумати: «нема диму без вогню», як з'явився і вогонь; від чергового удару в лунці щось скреготнуло, и з-під жала плішні блиснув снопик іскор…

– О mamma mia! Puerto Carambassimo!! Rasperehromel-copel tvoju termoparu!!! (специфічні словосполучення, що не перекладаються.) – Заголосив я.

– Земля!!! – радісним криком, наче матрос з щогли колумбової каравели, відізвався Артеменко.

– Дно… – глухо погодився я, відчуваючи, як навалюється мороз і втома. Вочевидь, не мій день сьогодні. На копання другого такого шурфу сил вже явно не вистачить, та й темно вже.

– Не журись, козаче! – знову подав голос Артеменко. Поки ти там «самовпенювався» в промоїнах, я тобі, ось тут, буром прокрутив лунку. Так, що настроюй свою донку, та й пішли вже на берег багаття «для сугреву» робити.

Отакі вони, мої колеги; їх життя премудростям життєвим вчило і вони, не насміхаючись, по-доброму, новачків життям життю вчать, передаючи свій досвід…

Ми перегородили русло Селенги своїми лунками, зарядили донки хвостами від хека, прикрили лунки шматками пінопласту від морозу лютого, та й пішли на берег влаштовуватись на ніч.

Як я вже казав, Селенга тут робила крутий поворот, отже палива для нашого багаття було набагато більше, ніж в місці нашої висадки. Я запропонував, було, не морочитись з вирубуванням гілляк для багаття, а просто підпалити найбільший залом, але хлопці рішуче відкинули мою пропозицію з двох причин: по-перше – минь, або налим, – дуже сторожка риба і, якщо побачить, не те, що відблиск багаття, а, навіть, спалах сірника – все! – Прощавай риболовля… А по-друге, – що залишимо іншим, або й самим собі, на наступний раз? Головешки та попіл?

Важко було не погодитись, и ми, з Мишком, при світлі карбідного ліхтаря, озброєні сокирами, розпочали заготівлю дров, а Артеменко з Орловим, знайшовши западину на березі, звідки світло від багаття на лід не попадало, взялися влаштовувати кострище. Мороз виявився таким лютим наглядачем і розпорядником робіт, що хвилин за 15 наших зусиль, вогнище запалало, і ми вже змогли трохи відігріти задубілі, навіть в теплих рукавицях, руки. Добряче відігрівшись, ми наносили ще палива, щоб на всю ніч вистачило і, всівшись на, завбачливо припасені Мишком, шматки пінопласту, взялися за вечерю. Спочатку їсти не хотілося, але аромат розкритих, та підігрітих на багатті консервів розбудив вовчий апетит. Був у нас і спирт, але пити його не стали, бо на такому морозі це небезпечно, а от чаю на воді з розтопленої криги напилися досхочу і, нарешті, розслабились, очікуючи часу ночі, коли можна було вперше навідатись до наших лунок.

Недовго тривало наше розслаблення, бо непосидючому Артеменку закортіло перевірити, як влаштувались інші, і він запропонував кинути жереб, щоб хтось лишився біля речей та багаття, а інші мали змогу «прогулятись» з ним. Жереб кидати не довелось, бо Женя з Мишком відмовились, вважаючи таку «інспекцію» безтактною, а я, вже стовідсотково впевнений в міцності криги, з радістю погодився.

Вийшли на лід. Після яскравого полум'я очі довго не могли призвичаїтись до огорнувшого нас морока. Якийсь час йшли майже навпомацки, тримаючи курс не ледь помітний червонуватий відблиск багаття на далеких скелях.

– Здається, то ставка нашого ясновельможного хана Кирила, – висловив припущення Артеменко.

– То що? Обійдемо, не будемо його величність турбувати? – запитав я.

– Та ти що! Це ж самий смак, начальство на відпочинку турбувати!

– Та мені то що? – пересмикнув я плечима, – Я йому не підлеглий, як ти, та Женя з Мишком. Тобі і вирішувати!

– А, пусте, у нього контракт раніше мого закінчується, до того ж, ми не бити його збираємося! Може рибу їсти поможемо, як вони вже щось зловили…

– А зачекай-но! – попросив я Артеменка. – Йдемо, про якийсь дріб'язок мову ведемо, а такої краси і не помічаємо!

Ми зупинилися і тиша огорнула нас. Космічна тиша в космічному просторі. Небаченої яскравості та розмірів зорі, оточували нас. Важко було зрозуміти, де небо, а де дзеркальна поверхня Селенги. Ми, зненацька опинившись в безмежному зоряному просторі, почали відчувати рух Всесвіту та надзвичайну легкість в тілі. Зорі над головою, зорі під ногами…

– Здається, я вже лечу кудись, – намагаючись не порушити тишу і те дивне відчуття польоту, прошепотів Артеменко.

– І я, – так само пошепки відповів я.

Не знаю, скільки б, не зважаючи не холод, ми так простояли, але чарівну тишу, зненацька, розірвав страшенний гуркіт, наче десь неподалік, попереду, дала залп артилерійська батарея. Я аж присів з несподіванки.

– Той Хто Греблі Рве – прокинувся – чари розвіяв, – спокійно пояснив Артеменко, добре знайомий з цим явищем. Звичайно, я чув про це явище, але до такого могутнього гуркоту не був готовий.

– Тепер розумієш чому я вам усім валянки клеєм «БФ» обмазав? – вів далі Артеменко, – той вибух може лише підняти кригу, а може й водичку по льоду пустити. А промочити валянки – то біда! Можна ноги втратити! А валянки просочені клеєм «БФ» замість калош, дають надію зберегти наші ноги неушкодженими. Ну, ходімо на вогник, може то нижче ханської ставки рвонуло – тоді без проблем!

Нам пощастило. Лід був сухий, хоч і постійно лякав нас своїм дзеркальним блиском, дуже схожим на воду. Невдовзі ми опинились під скелею з широким зручним майданчиком-напівпечерою на висоті півтора – два метри від льодового покрову річки… Там горіло багаття,

1 ... 14 15 16 ... 40
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Монгольськими шляхами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Монгольськими шляхами"