Читати книгу - "Поміж двох орлів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тарас Сопоха, круто розвернувся і заспішив до річки, до містка через Стрвиню, щоб устигнути побачитися з Амвросієм. Він не почув, як управитель тихо, крізь зуби мовив:
— Ти спочатку повернися, а потім і поговоримо...
А Тарас невдовзі вже відкривав старі скрипливі двері келії брата Амвросія. Той сидів, як і завше, за дерев’яним столом. Перед ним лежала відкрита книга — мінея, як зрозумів юнак. При появі відвідувача Амвросій відірвався від читання і повернув голову до гостя.
Тарас привітався.
— Прийшов усе-таки! — розчулився монах.
— Не міг не прийти, — хлопець сів навпроти.
Амвросій довго дивився на Тараса, неначе бачив його вперше.
— Чого це ви так дивитесь?
— Дивуюся, яким ти став.
— Яким?
— За ці дні ти дуже подорослішав...
— На війну іду, — повідомив Тарас.
— Коли?
— Завтра вирушаємо. Спочатку буде відправа. Поляки окремо, ми — окремо, а потім усі разом вирушаємо.
— Завтра — день первоверховних апостолів, — нагадав монах. — Гетьман спеціально вибрав цей день?
— Не знаю. Гадаю, від нього тут мало що залежало. Що накаже король — те й мусить гетьман виконувати.
— Мало ти знаєш Станіслава Жолкевського, — задумливо відказав Амвросій. — Він рідко слово у слово виконує накази короля. Якби так було три роки тому, той-таки Зиґмунд не сидів би зараз на троні і не посилав би православних воювати з православними.
— Хіба я такий один? — знизав плечима Тарас. — Бог дасть, усе буде добре. Я говорив про вас матері. Вона буде приходити до вас.
— Не треба... Нехай про себе думає. Тебе ж не буде поруч, а Мошко залишиться.
— Він не посміє її чіпати! Я його попередив.
— І що? Він злякався?
— Не знаю, злякався чи ні, але я йому пояснив, що буде, коли він наважиться порушити наказ гетьмана. Він же не дурний!
— Це вірно.
Десь у Жовкві задзвеніли дзвони, скликаючи православних на вечірню. Амвросій перехрестився.
— Мені пора іти. — Тарас підвівся. — Благословіть, отче!
Він нахилив голову. Брат Амвросій важко підвівся, тричі перехрестив юнака, потім поцілував у чоло.
— Бог із тобою, отроче! — сказав він. — Нехай бережуть тебе янголи небесні!
Тарас поцілував монаха в руку, натягнув на голову чорну шапку і швидко покинув келію. До табору — ще чималий шмат дороги, а сонце вже сховалося за гору...
Але Тарас несподівано запізнився. Щоб скоротити шлях, юнак вирішив не обходити Жовкву. Крокуючи твердим, висушеним спекою путівцем, Тарас зауважив перед собою миловидну дівчину, яка несла кошик, закритий синьою тканкою. Іншим разом юнак, може, і пройшов би мимо, але дівчина лукаво стрельнула зеленим очима, і він зрозумів, що пропав... Від несподіванки Тарас зупинився. Те саме зробила й дівчина. Вони стояли так і дивилися один на одного. Юнак уважно роздивлявся дівчину. Цей лукавий погляд і цей кирпатий ніс він уже десь бачив... За останні два місяці можна було полічити на пальцях ті миті, коли він узагалі бачив дівчат, адже життя у таборі повністю виключало появу там жінок (за винятком тих, хто відвідував своїх чоловіків). Отож Тарас майже одразу впізнав дівчину. То була Марушка — кухарка вельможної пані Реґіни Жолкевської. Він бачив її лише мимохідь у той визначний момент, коли вирішив піти до війська. Тоді Тарас довго не міг забути оті незвичайні зеленаві очі... У нечасті відвідини Жовкни він кожного разу шукав незнайомку. У свою чергу, Марушка теж не могла відлучатися від кухні, адже була наймолодшою і виконувала ту роботу, яку давали їй старші. А оскільки старшими для неї були всі, то можливості просто вийти за межі замку у неї зовсім не було. Але доля подарувала їм зустріч...
7Польний гетьман Станіслав Жолкевський прибув під смоленську фортецю тридцятого вересня, наступного дня після того, як там з’явилися війська Сапіги і Стадницького. Позаду залишилися два довгі місяці, здавалося, безконечних переходів, нікому незрозумілих розпоряджень короля та гетьмана, які часто суперечили один одному. Жолкевський не хотів сперечатися, а тим більше заперечувати королю Сигізмунду, але деякі накази його королівської величності, котрі той посилав із численними записками, були або згубні для війська, або наперед приречені на невиконання. Так сталося і в Орші, куди військо гетьмана прибуло одночасно з королем. Литовський канцлер переконав Сигізмунда, що настав саме той час, коли можна практично без бою взяти Смоленськ. Короля майже вдалося переконати, але деякі сумніви заставили його поцікавитися думкою Жолкевського. Гетьман виступив категорично проти такої поспішності, мотивуючи це тим, що до Смоленська добрих два переходи, війська стомлені і, що немаловажно, їм досі не виплатили обіцяних грошей. На його здивування (та й не тільки його), Жолкевського несподівано підтримав Ян Потоцький. І один, і другий добре знали про небезпеку подібної поспішності. Король Сигізмунд Ваза, котрий постійно підганяв інших, тим не менше, коли справа доходила до прийняття рішення, був людиною нерішучою. Він старався перекладати остаточне рішення на інших, щоб потім, у разі невдачі, було кого звинуватити. А якщо опонент виявиться правим — також не страшно: хто посміє відібрати у короля його перемогу?! Цього разу Сигізмунд вирішив не ризикувати. В душі він сподівався, що захисники Смоленська самі прийдуть до нього з ключами від міста. Тоді він утре носа всім.
Подібні стратегічні суперечки
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поміж двох орлів», після закриття браузера.