Читати книгу - "Що не день, то субота"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Платитимете більше? — перепитала пані Моркван. — Ну що ж, тоді він може залишитися з вами. Тільки спершу нехай помиється, бо в нього он усе обличчя в якихось синіх цятках. Йди-но, хлопче, у ванну і добре вимийся. Тільки не витирайся моїм рушником! Висохнеш і так. Тьху, який у тебе вигляд! Усе обличчя жовто-зелене! Це тому, що твій дядько надто багато курить! А який ніс! Це ж просто жах! Не ніс, а свинячий п’ятачок! А все це тому, що ти колупаєшся в носі! І гляди мені, зачешись як слід після ванни! Зрозумів? А що це за чудернацький костюм на тобі? Сміх та й годі! Тобі не соромно отак ходити? Невже в тебе немає жодного светра, Робінзоне? Чого ж ти мовчиш? Коли дорослі питають тебе, треба відповідати!
Суботик зліз зі стільця, мовчки прошмигнув у двері і зник у ванній. За якусь мить звідти долинув плюскіт води, а потім Суботик повернувся і став перед пані Моркван.
— Що це означає? Невже ти встиг вимитися за півхвилини? Сині цятки на писку такі самі, як і були. А чого це ти так надимаєш щоки? Що там у тебе в роті? Ану покажи мені, що у тебе в роті, Робінзоне!
Суботик поманив її пальцем, і пані Моркван нахилилася до нього. Він іще раз поманив її, і коли пані Моркван нахилилася зовсім низько, Суботик фуркнув і пирснув на господиню водою. Не менше трьох літрів води вихлюпнув!
— Бачите тепер, що в мене було в роті? — спитав він. — Вода! Ось що!
Не встигла приголомшена пані Моркван отямитися, як Суботик чемно вклонився їй і сказав:
— До побачення, пані Моркван! Бувайте здоровенькі, пані Моркван! Моє шанування, пані Моркван!
І пішов геть із кухні.
Оговтавшись, пані Моркван хотіла була вилаяти пана Пляшкера, але двері раптом прочинилися і Суботик просунув у них до кухні голову:
— Пані Моркван, не куріть так багато сигар, бо від цього псуються фіранки! — вигукнув він і хитро примружив очі.
А тоді повернувся і вибіг надвір.
— Зухвалий хлопчисько! Щоб і ноги його не було в моєму домі! А вам як не соромно, дядечку! — гарячкувала пані Моркван. — Негайно принесіть мені рушника замість того, щоб сидіти тут і шкірити зуби. Мерщій, а то вижену!
Пан Пляшкер приніс рушника й подав його пані Моркван. А тоді зайшов до своєї кімнати, взяв портфеля й вийшов надвір. Але за дверима враз ніби щось згадав. Усміхаючись, він повернувся в будинок, прочинив двері на кухню й чемно мовив:
— До побачення, пані Моркван! Бувайте здоровенькі, пані Моркван! Моє шанування, пані Моркван!
— Замовкніть! — вереснула хазяйка й жбурнула в нього рушника.
— Що з вами, пані Моркван? — спитав пан Пляшкер, піднімаючи рушника з підлоги. — Відколи це з вами не можна ввічливо попрощатися?
Не встигла пані Моркван відповісти, як пан Пляшкер повернувся і, посвистуючи, вийшов з будинку. Поглянув в один бік, у другий, озирнувся — Суботика ніде не було.
За хвильку підійшов трамвай. Пан Пляшкер сів на одне з передніх місць і розгорнув газету.
На дальшій зупинці в трамвай увійшло багато людей. Вони з’юрмилися позаду, навколо кондуктора. Раптом звідти пролунав пронизливий голос:
— Дайте мені квиток!
— Тобі куди? — запитав кондуктор.
— В руку, куди ж іще! — відповів той самий голос.
Пан Пляшкер скочив на рівні ноги. Невже Суботик? Не може бути! Це йому, мабуть, просто здалося! Схожий голос — тільки й того.
— Куди ти їдеш? — знову спитав кондуктор.
— В контору! — відповів голос.
Люди в трамваї засміялися.
— Покажи-но свої гроші, — наказав кондуктор.
— Навіщо? — спитав голос. — Хіба ти не знаєш, які бувають гроші?
— Годі! — вигукнув кондуктор. — Ти плататимеш чи ні?
Замість відповіді пан Пляшкер почув дзенькіт монет. А тоді пронизливий голос задоволено мовив:
— Ох, як смачно! Ця страва з металу!
— Нахабний шибеник! Проковтну в усі мої дрібні гроші! — закричав кондуктор. — Ану, йди сюди, мерзотнику!
У пана Пляшкера сумнівів більше не було. Він кинувся проштовхуватись назад. Але цієї миті трамвай різко загальмував, хтось за інерцією пролетів уперед, зачепився за ногу пана Пляшкера, вхопився за неї й радісно заверещав:
— Та-а-ату! Ви тут, татусю!
Це був Суботик.
— Тікаймо! — вигукнув пан Пляшкер, виплигнув із трамвая і витяг Суботика за собою.
Двері вмить автоматично зачинились, і трамвай поїхав далі.
— Нам пощастило, тату! — сказав Суботик.
— Якщо ти й далі отак бешкетуватимеш, нас неодмінно запроторять до в’язниці! — накинувся на Суботика пан Пляшкер. — Як ти взагалі опинився в трамваї?
— Я їхав до вас у контору, — винувато відповів Суботик.
— Я ж тобі заборонив це!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що не день, то субота», після закриття браузера.