Читати книгу - "Атомний вогонь над океаном"

Поступово люди в Мехіко-Занді зрозуміли, що нікому не можна довіряти, бо невідомо, чи твій співбесідник часом не агент Шпрінгера. Тому всі поводилися дуже обережно. Страх перед радіоактивними променями і турбота за збереження таємниць ніколи не покидали Брекдорпа. Він думав про це і зараз, коли проходив нескінченним коридором головного корпусу між двома рядами герметично замкнених дверей із свого кабінету до другого відділення. Орієнтуватися тут важко. Довгий час директорові потрібен був провідник. У голові Брекдорпа знову промайнула думка, що просто безглуздо було виходити з свого чудово захищеного од зараженої променями атмосфери кабінету. Всі питання можна розв'язувати і там через розмовний апарат. Але відтоді, як Стефсон фактично усунувся од справ, зайнявшись дослідами в першому відділенні, директор змушений був особисто контролювати хід робіт, якими постійно цікавився Вільсон. Було б нерозумним залишати без уваги докір Вільсона, що він, Брекдорп, не вміє взяти від людей їх знання. Та що поробиш? Не може ж він щодня сперечатися з керівними науковцями. Адже в питаннях науки вони розуміють більше за нього, йому лишалося тільки особисто відвідувати робочі приміщення і тим підкреслювати значення своїх побажань і вказівок. Наказами тут не зарадиш.

— Директор з недовір'ям придивлявся до співробітників, що зустрічалися в коридорі. Здебільшого вони не виявляли один до одного ніякого інтересу, безшумно з'являючись у коридорі і так само тихо зникаючи за якимись дверима.

Атомний слон у захисному одязі, що робив його велетенське тіло ще більш безформним, зупинився біля дверей з цифрою 400 і обережно натиснув кнопку. За кілька секунд важкі двері розсунулись, впустивши Брекдорпа, і в ту ж мить зачинилися за ним. Директор потрапив у так званий повітряний душ, кімнату, що створювала невидиму завісу, завдяки якій повітря робочого приміщення не змішувалося з повітрям коридора і, отже, не забруднювалося радіоактивними частками пилу і газів. У цій кімнаті Брекдорп завжди затримувався лише на кілька секунд, але щоразу в нього починало шалено калатати серце і спирало дух.

Глибоко вдихнувши, Брекдорп увійшов у кабінет Метіуса. Той підвівся за-за великого письмового стола і пішов йому назустріч.

— Директор знову завітав до нас, — загримів могутній бас, від якого, здавалося, двигтіли бетонні стіни.

Учений потиснув директорові руку. Той скривився від болю. Просто грубіян цей Метіус. Втомлено зітхнувши, Брекдорп сів у крісло і одразу ж кинув погляд на індикатор. Прилад сяяв жовтим світлом. Метіус теж дбав про чистоту повітря. Регулювання клімату в цьому приміщенні було приємне. Директор зручно вмостився в м'якому кріслі і склавши руки приязно посміхнувся Метіусу.

— Дорогий професоре, коли я вже можу розраховувати на завершальне випробування вашого нового відкриття? Вільсон дає нам чотири місяці, неповних чотири місяці.

— Додайте ще нуль, містер Брекдорп, — відповів Метіус. — Нулі, як відомо, нічого не важать. — В його очах спалахнули іронічні вогники. — Якщо Вільсон цікавиться строками, будь ласка, скажіть йому сорок, сорок місяців. Це найкоротший строк! Хіба що, — знизав учений плечима, — затримається виготовлення конденсаторів запалювання. За такі затримки я, звичайно, не можу відповідати, директоре. Виготовлення конденсаторів слід було б передати іншому філіалу, ПЕК…

— Ми зробимо все, що в наших силах, професоре, — запевнив Брекдорп, — щоб швидше мати чисту, вільну від нейтронів… реакцію. — Він не сказав бомбу: ніколи не знаєш, як ці науковці реагуватимуть на таке слово. — До речі, нещодавно ви називали інший термін — дванадцять-п'ятнадцять місяців. Звідки раптом взялися сорок місяців?

Метіус відкрив дверцята металевого сейфа, витяг з ящика густо списаний аркуш паперу і подав його Брекдорпу. На аркуші директор побачив колонки цифр і формул.

— Реакцію між тритієм і воднем, — сказав учений, — можна, мабуть, створити за допомогою конденсаторів запалювання. Енергія, що звільняється під час цієї реакції, має запалити другу оболонку з більш дешевими вихідними матеріалами.

Брекдорп махнув рукою, тому Метіус далі не заглиблювався в свої формули.

— Ви обіцяли нам створити первісну реакцію між літієм 7 і воднем. Вихідні матеріали у вас уже є, професоре. — Говорячи це, Брекдорп намагався надати своєму масному голосу різкості.

Метіус зміряв директора глузливим поглядом і ледве помітно всміхнувся.

— Якщо ви посилаєтеся на мою доповідну записку, містер Брекдорп, то прошу бути точним. Я пропонував безнейтронне злиття літію 7 і водню, це правда. Проте я наголошував на тому, що без конденсаторів запалювання цю реакцію важко здійснити. Тим часом виявилося, що конденсатори потрібної форми найближчими роками навряд чи пощастить виготовити. Отже, треба шукати іншого виходу. Такий вихід я бачу… Але для цього потрібен тритій, багато тритію. — З обличчя професора зник вираз люб'язності. — Наука вимагає від нас, — вів професор далі, — точного спостереження всіх можливих ядерних реакцій, всіх повторних реакцій, що виникають після злиття ядер. Цій меті і має насамперед служити безнейтронна ядерна реакція.

Голос Метіуса звучав твердо. Видно було, що він од цих пунктів не відступить. А як згодом використають його наукове відкриття, вченого не цікавило. Він вважав себе тільки дослідником. Раптом Метіус зло розсміявся.

— Містер Еверет діє енергійно, надто енергійно, — сказав він гнівно, — зменшує витрати на науку і разом з тим хоче прискорити виконання робіт.

— Ви неправильно зрозуміли мене, дорогий Метіус, — обережно зауважив Брекдорп. — Еверет і Вільсон хочуть бачити реальний прогрес у роботі. За це на них не можна гніватись. Візьмімо дослідні реакції. Під час першого випробування зовсім не обов'язково досягти цілковитої чистоти. Наші вимірні інструменти реєструють, скажімо, лише деяке зменшення випромінювання вільних нейтронів — це вже добре. Чому ви наполягаєте на тому, щоб суміш запалив велетенський конденсатор? Того ж самого можна досягти за допомогою плутонієвої бомби. Кальман вважає…

Обличчя Метіуса одразу скам'яніло.

— Може, вам краще держатися колеги Кальмана?

— Не забувайте, дорогий Метіус, що президент не фахівець. Він і більшість членів ради правління корпорації, — а гроші асигнують вони, — не розуміють, чому для впровадження в практику простих за формулами відкриттів потрібно так багато часу. — Брекдорп показав при цьому на списаний аркуш паперу, який лежав на столі