BooksUkraine.com » Класика » Ася 📚 - Українською

Читати книгу - "Ася"

127
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ася" автора Іван Тургенєв. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 18
Перейти на сторінку:
кучері відсунулися назад, неначе вітер їх одкинув. Я забув усе, я потягнув її до себе — покірно скорилася її рука, все її тіло потяглося вслід за рукою, шаль покотилася з пліч, і голова її тихо лягла на мої груди, лягла під мої гарячі уста...

— Ваша...— прошепотіла вона ледве чутно. Уже руки мої обвивалися круг її стану... Але

раптом спогад про Гагіна, як блискавка, мене освітив.

— Що ми робимо! — скрикнув я і конвульсійно відсунувся назад...— Ваш брат... адже він все знає... Він знає, що я бачуся з вами.

Ася опустилася на стілець.

— Так,— провадив я далі, встаючи й відходячи в другий куток кімнати.— Ваш брат все знає... Я повинен був йому все сказати...

— Повинні? — промовила вона невиразно. Вона, як видно, не могла ще опам'ятатися і погано мене розуміла.

— Так, так,— повторив я з якоюсь жорстокістю,— і в цьому тільки ви винні, тільки ви.

Навіщо ви самі виказали вашу таємницю? Хто примушував вас усе розповісти вашому братові? Він сьогодні був сам у мене і переказав мені вашу розмову з ним.— Я старався не дивитися на Лею і ходив великими кроками по кімнаті.— Тепер все пропало, все, все.

Ася підвелася була зі стільця.

— Лишіться,— скрикнув я,— лишіться, прошу вас. Ви маєте діло з чесною людиною,— так, з чесною людиною! Але, бога ради, що схвилювало вас? Хіба ви помітили в мені якусь зміну? Я не міг таїтися перед вашим братом, коли він прийшов сьогодні до мене.

"Що я таке кажу?" — міркував я собі, і думка, що я неморальний дурисвіт, що Гагін знає про наше побачення, що все спотворено, виявлено, так і дзвеніла у мене в голові.

— Я не кликала брата,— почувся зляканий шепіт Асі,— він прийшов сам.

— Подивіться ж, що ви наробили,— казав я далі.— Тепер ви хочете виїхати...

— Так, я повинна виїхати,— так само тихо промовила вона,— я й попросила вас сюди для того тільки, щоб попрощатися з вами.

— І ви думаєте,— відказав я,— мені буде легко з вами розлучитися?

— Але навіщо ж ви сказали братові? — із здивуванням повторила Ася.

— Я вам кажу — я не міг зробити інакше. Якби ви самі не викрили себе...

— Я зачинилася в своїй кімнаті,— відказала вона простодушно,— я не знала, що в моєї хазяйки був другий ключ...

Це невинне вибачення в її устах у таку хвилину мене тоді мало не розсердило... а тепер я

без зворушення не можу його згадати. Бідна, чесна, щира дитина!

— І от тепер усьому край! — почав я знов.— Усьому. Тепер нам треба розлучитися.— Я крадькома глянув на Асю... обличчя її швидко червоніло. їй, я це почував, і соромно робилося, і страшно. Я сам ходив і говорив як у пропасниці.— Ви не дали розвинутися почуттю, яке починало вистигати, ви самі розірвали наш зв'язок, ви не мали до мене довіри, ви сумнівалися в мені...

Поки я говорив, Ася чимраз більше й більше нахилялася вперед — і раптом упала на коліна, зронила голову на руки й заридала. Я підбіг до неї, пробував підняти її, але вона мені не корилася. Я не зношу жіночих сліз: коли бачу їх, я розгублююсь вмить.

— Анно Миколаївно, Асю,— повторював я,— будь ласка, благаю вас, бога ради, перестаньте...— Я знову взяв її за руку...

Але, на величезний мій подив, вона раптом схопилася, швидко, як блискавка, кинулася до дверей і зникла.

Коли через кілька хвилин фрау Луїзе увійшла до кімнати, я все ще стояв на самій середині її, таки справді наче громом вражений. Я не розумів, як могло це побачення так швидко, так безглуздо скінчитися — скінчитися, коли я й сотої частини не сказав того, що хотів, що мусив сказати, коли я ще сам не знав, чим воно могло кінчитися...

— Фрейлейн пішла? — спитала мене фрау Луїзе, підвівши свої жовті брови до самої накладки.

Я подивився на неї як дурень —— і вийшов.

Я вибрався з міста й подався просто в поле. Досада, досада люта, мене гризла... Я засипав себе докорами. Як я міг не зрозуміти причини, що примусила Асю перемінити місце нашого побачення, як не оцінити, чого їй варто було прийти до цієї старої, як я не втримав її! На самоті з нею, в тій глухій, ледве освітленій кімнаті, у мене вистачило сили, вистачило одваги відштовхнути її од себе, навіть докоряти їй... А тепер її образ мене переслідував, я просив у неї пробачення; спогади про це бліде обличчя, про ці вологі й боязкі очі, про розвите волосся на нахиленій шиї, про легкий дотик її голови до моїх грудей пекли мене. "Ваша..." — чувся мені її шепіт. "Я зробив по совісті",— запевняв я себе... Неправда! Хіба я справді хотів такого кінця? Хіба я можу з нею розлучитися? Хіба я можу втратити її? "Божевільний! божевільний!" — повторював я люто...

Тим часом ніч надходила. Широкими кроками попрямував я до дому, де жила Ася.

XVIII

1 ... 14 15 16 ... 18
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ася», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ася"