Читати книгу - "Ге, людина з Моого, Ота Шафранек"

Водій на п'ятдесятикілометровій швидкості вистрибує перед авто на рівному шосе й щодуху мчить піхтурою, аби авто не наїхало на нього. А за кілометр до закруту стрибає на капот і повзе до керма.

Тут я урвав свою оповідь, бо відповідаю на привітання двом мооганкам, нітрохи не більшим за конвалії у траві. Питаюся, може, подати їм щось зі столу. Вони кричать, що їх чекає змагання в овочевій юшці, й беруться далі.

Якби Йозіфек не потвердив, що низько при землі бігли дві цілком непомітні дами, всі, певно, подумали б, що я знов щось вигадав. А хто вони такі ті особи? Мооганські карлики?

— Це не карлики, це зменшені дівчата.

— Тобто як зменшені? Ви вмієте зменшуватись? — запитав Ладіслав.

— Набагато більше, ніж вони. Очевидно, не тільки для того, щоб плавати в овочевій юшці. Для нас це була конечна необхідність, коли ми захотіли пізнати планети, де розвинулися високі цивілізації, але в мікроскопічних розмірах. Мавши більш як одну десяту міліметра, там не можна було б жити. Ці дрібненькі дівчатка зустрілися нам у самчас. Це теж один досить кумедний вид спорту. Змагання в басейні з овочевою юшкою; там повно овочів, і вони заважають плавати: Дуже важке змагання. Як на свою поставу, дівчата мають гігантську вагу. Тобто при зменшенні в них зменшився тільки розмір, а вага ні. Організм їхній просто ущільнився, тканини згускли, тільки й того. Плавчихи, аби не піти на спід, перемагають вагу власного тільця, а це щонайменше півцентнера. Для цього їм потрібні нелюдські зусилля. Це швидше атлетика, аніж плавання.

Кароліна попросила дозволу щось сказати. Я кивнув головою.

— Я гадаю, Ге, — мовила вона, — що розумію молодих мооган. Вони не роблять це з буйності чи з легкодумства. Молодий мооганин теж хоче довідатися, куди сягає його відвага й скільки в ньому сили. Кожен хоче це знати, і хто має змогу, неодмінно спробує.

Тому, я гадаю, він шукає, мусить шукати небезпеки. В небезпеці він пізнає свою ціну.

— Саме так, Кароліно. І коли він випробує всі свої навіженства на рідній планеті й не скрутить собі в'язів або скрутить і лишиться живий, він зрозуміє, що небезпека вдома — це не небезпека. Бо тут він з усього може вилизатись.

І тоді для нього вже нема нічого героїчного навіть у плавбі в бурю під одним вітрилом. Без будь-якого зв'язку, сам один, ралить він всесвіт на старому зорельоті. Але поки заблудиться, розіб'ється, загубиться навіки.

Я навіть сказав би, що те, чого не можна відрізнити від принди й дурості, не хоробрість.

А ви як гадаєте?

— Називайте як хочете, тільки це не відвага, — мовила Кароліна, і решта одностайно пристали на це.

Тепер, коли мої супутники вже не думали про стоячих мотоциклістів, вони знову помічали кожну деталь, що на неї я показував. Лише тепер вони звернули увагу, що за нашими столами не сидять, а лежать на боці. Це зручніше й здоровше. Ладіслав пообіцяв собі, що подбає, аби в школі запровадили канапки замість парт. Думка, що її вже запрошуватимуть не сісти, а лягти, видалася Геленці вельми кумедною. І що учень, який не перейде до наступного класу, зостанеться лежати.

Перед тим, як устати з-за столу, я попросив, щоб вони добре запам'ятали це тихе поважне товариство в кінці столу й щоб затямили собі слово беленфа.

Мої друзі пильно подивилися на беленфу, і ми пішли.

— А це часом не шахісти? — запитав Ладіслав. — Шахісти, що грають по пам'яті.

— Ні, ні, беленфа — це щось на кшталт мооганського суду.

— Суд просто неба і до того ж під час бенкету? Хто з них був підсудний, а хто суддя? Цей підсудний теж бенкетував? Чому там не стояли вартові? Що, коли він чкурне до лісу?

— Ну що ви! Там немає ані підсудних, ані суддів. Власне, це зовсім не суд, я не так висловився. Беленфа не судить і не карає.

— Так що ж тоді воно таке, ця беленфа?

— Навіть не знаю, як це перекласти. У вас немає чогось подібного.

Уявіть собі, скажімо, що в Празі скасовано суди й запроваджено беленфу. Й уявіть собі, що якийсь козарлюга вчора здумав перекинути трамвай. Певна річ, сталося нещастя, юнак не може забути, який це був жах, і тяжко карається. Було б йому іще гірше, якби ніхто не звертав на це уваги. Йому потрібна допомога. Він міг би, звичайно, зоставатися в самоті, але це страх як сумно, зоставатися в самоті. Йому потрібна допомога, і він викликає сімку, тобто семеро лагідних, терплячих людей. Вони приходять, куди він їх запросить, приходять неодмінно. Їхня розмова з юнаком і є беленфа. Я ще ніколи не опинявся сам на сам із такими людьми. Але мій приятель уже знає, що це таке.

Він виробляв кібернетичних слуг для хатнього господарства. На вигляд вони були достеменні моогани. Тільки слухалися, як машина, працювали, як машина, одне слово, не мали характеру живих істот. Він задумався, у чому тут причина. «Вони надто пунктуальні, — сказав собі, — надто досконалі. Якби вони бодай трохи були самозакохані, щоб їх тішила похвала й бридка була байдужість, то бодай у чомусь були б подібні до тих, кому служать».

І вмонтував своїм виробам пристрій, який слабенько розігрівався, коли вони чули похвалу, і пік, коли їх хтось ганив. Невдовзі один слуга почув за столом погане слово, сильно розігрівся й запалив дім. А що в Теутендомоні давно не вживають вогню, охоплений полум'ям дім був небаченим видовищем.