Читати книгу - "Четверта світова. Інформаційно-психологічна війна, Микола Іванович Сенченко"

«Країна вже багато років перебуває в стані війни і з відчаєм бореться за виживання в смертельних умовах блокади, — пише Е. Д. Ходос. — Цю війну не можна назвати ні народною, ні священною, вона — Невидима. І від цього ще страшніша. Вона — як радіація; її удари не відчутні, але список жертв поповнюється щоденно. Вона — як ракова пухлина, яка непомітно пустила метастази в усі клітини ураженого організму і роз'їдає його зсередини. Вона — як Матриця, що приховує ворога і створює ілюзію миру.

Хто ж винайшов цей новий і найстрашніший вид війни? Хто цей Невидимий Ворог, що перемагає без єдиного пострілу? Ім'я йому — Єврейський Фашизм. І сьогодні нема нічого страшнішого за його нещадного, невидимого Удару. Хіба тільки участь у ньому жидовствующих поліцаїв, які зрадили свій народ і стоять навитяжку перед неонацистськими окупантами».

Юдонацистські окупанти мають свою організацію, про яку досить детально пише Едуард Ходос. Ось його історична довідка: «Хабад — юдонацистська секта, побудована за клановим принципом, на чолі якої стоїть «хрещений батько» — Любавицький Ребе. Члени Хабаду ультраортодоксальні чоловіки і жінки вирізняються вражаючою зовнішньою схожістю (як при хворобі Дауна): чоловіки або дуже товсті, або дуже худі, бородаті, в лапсердаках і чорних капелюхах; жінки хирляві, бритоголові, в перуках. Входження до клану надзвичайно обмежене. Сьогодні у світі налічується всього лише 20 тисяч представників Хабад-Любавич. Діяльність секти максимально законспірована, водночас фарисейськи виставляється напоказ виняткова побожність.

Секта виникла в XVIII столітті на межі кордонів трьох слов 'янських держав — Росії, України і Білорусії — у містечку Любавичі (на той час територія України, а тепер Смоленська область Росії). Хабад — єдиний рух в юдаїзмі з обов'язковим керманичем-фюрером на чолі — Любавицьким Ребе. Протягом 200 років (чи семи поколінь) це звання передавалося в спадок. Секта виникла, як стверджують її ідеологи, у відповідь на гоніння з боку Богдана Хмельницького, що призвели до загибелі тисяч євреїв. Православ'я — духовний фундамент Богдана Хмельницького — розглядається як найлютіший ворог, відповідне й ставлення до нього. На початку 30-х років Йосипом Сталіним, що свого часу навчався у Тифліський духовній семінарії і, отже, добре знав питання релігії, Хабад було вигнано за межі СРСР як фашистську секту. При цьому традиційний юдаїзм продовжував існувати на радянський території.

3 40-х років штаб-квартира Хабад — Любавич розташована у Нью-Йорку, в Брукліні. З 1950 до 1994 рр. сектою керував сьомий, останній Любавицький Ребе, і за цей період Хабад став потужною політичною, фінансовою і економічною імперією, мета якої — всесвітня експансія.

Непосвячені часто плутають Хабад з хасидами взагалі (ортодоксальними євреями). Представники любавицького клану необґрунтовано, але спеціально ототожнюють себе з цілим напрямом в юдаїзмі-хасидизмі. Насправді в хасидизмі існує цілий ряд впливових напрямів, причому досить численних: Карлінстоунські, Брацлавські, Сатмарівські тощо хасиди, які не тільки не мають стосунку до Хабаду, але й часто з ним ворогують. Проте саме Хабад у період горбачовської «перестройки» ввійшов у СРСР і підібгав під себе релігійну й інші сфери діяльності місцевих євреїв і не тільки їх…». Саме Хабад і створив цілу низку різноманітних єврейських організацій чи підібгав під себе вже існуючі. Одна з них — Єврейський фонд України, очолюваний харків'янином, тепер народним депутатом Олександром Фельдманом, який є власником багатьох українських базарів, у тому числі й харківського Барабашовського ринку.

«Українські олігархи, на кшталт Рабиновича і Фельдмана, — пише Е. Ходос, — так само, як їхні російські брати на чолі з Березовським, вирощені на одному, хабадському ґрунті, тобто за абсолютної політичної, фінансової і будь-якої іншої підтримки «чорних капелюхів».»

Яким робом Хабад до Четвертої світової війни? І на це запитання дав відповідь Е. Ходос. Розповідаючи про технології пограбування України хабадськими ставлениками та про «два Зла», Е. Ходос звертає нашу увагу й на третє зло: «Найстрашніше! Яке присутнє у двох перших, що підточують нас зсередини. За великим рахунком, йому й були присвячені всі мої попередні роботи, де послідовно доводилося, що на територію колишнього СРСР увійшла страшенна сила, яку я означив як юдонацизм. Ім'я йому — Хабад. Мета його — світове панування.»

«Щоб не бути голослівним, — пише далі Едуард Ходос, — подаю хабадську карту, видану в 1993 році, так би мовити, для «для внутрішнього користування»» (якість карти дуже погана, тому я не подаю її тут — М. С). Зверніть увагу на надпис у лівому верхньому куті: «International expansion» — Інтернаціональна експансія. Ось основна «стратегічна мета» Хабада! Варто зазначити, що ця карта — своєрідний «звіт про зроблену роботу» за 1993 рік. Схожі карти друкуються щороку, і в кожному новому варіанті з'являються нові «точки», що демонструють Переможну Ходу Хабаду всім Світом. Гітлер, до речі, також багато говорив про світове панування…». Ще в XVII столітті міжнародна фінансова олігархія, яку уособлюють єврейські лихварі-банкіри, в тісному альянсі з сіоністськими організаціями, які очолює ортодоксальний рабинат єврейських діаспор Європи, розпочали широкомасштабні операції із захоплення влади в окремих країнах.

Схема захоплення влади передбачає два етапи.

На першому етапі в інформаційне середовище поневолюваного суспільства, поза межами контролю свідомості, вноситься інверсія, після чого місцева «еліта» буде керувати державою в чужих інтересах, а місцевий натовп цього не помітить, позаяк для нього існує тільки своя національна правляча «еліта». Але ця «еліта» вже давно куплена, і саме вона за безцінь розпродала державне (наше з вами) майно. Такою інверсією на початковому етапі була використана релігія з її ідеєю «рівності» усіх перед єдиним Богом. Ця інверсія дала можливість сформувати суспільство, яке вимірювало свої вчинки з уніфікованими канонами і Богом. Тут ми маємо єдину ідеологічну доктрину для багатьох держав, але народи різні, і керуються вони своїми національними «елітами».

Другий етап передбачає поступову заміну національної еліти інтернаціональною, в якої немає прямих зв'язків зі своїм народом, або вони помітно ослаблені. Така еліта є ідеальною для реального об'єднання народів і держав у єдине «суспільство рабів». Цей етап реалізується за допомогою різних політичних партій, які створюються таким чином, щоб охопити все ідеологічне поле, їх можна поділити на три основні типи: інтернаціональні (комуністичні, соціалістичні, робітничі), національні (монархічні, націоналістичні, націонал-соціалістичні, консервативні), «болото» (партії без чіткої орієнтації). Надаючи гроші тим чи іншим партіям й виводячи їх на політичну сцену, легко контролювати Глобальний історичний процес. Гроші на це