Читати книгу - "Подія у місті Ґоґа, Славко Грум"

Слухачки заніміли, не можуть отямитися, стільки подій!

СТАРА ЖІНКА (ніби кається через те, що вона своєю вигаданою новиною спричинила те, що вже не зупинити): Єзус, Єзус, може, ще якось мине, може, все ще якось втихомириться!

ТАРБУЛА: Бог, один Бог знає, що станеться!

АФРА: Все це впаде на нас!

Розходяться. Юта квапиться на площу далі поширювати свою новину, а інші на Брег, де пожежа.

Далі видно, як Конрад і ліхтарник біжать площею.

На церковній дзвіниці починає бити дзвін, могутній звук дзвону б’ється в Ханине вікно.

Хана прокидається, схоплюється. Згадує старе — судомно затискає вуха, обличчя викривлюється від страждання. Але раптом — на губах з’являється легка посмішка, потім вона усміхається сама до себе. Радість розливається тілом, вона витягує валізу і кидає в неї одяг, який аж свистить у повітрі.

У дверях Тереза.

ТЕРЕЗА (вражено): Ви вже на ногах? Хіба я вас не просила...

ХАНА (притискає її до себе): Мій ранок! Мій ранок! Все вже неправда, ніколи нічого не сталося!

ТЕРЕЗА: Я прийшла вам сказати, щоб ви не налякалися дзвону... напевно, пожежа.

ХАНА: Пожежа? А я думала, що дзвонять на утреню.

ТЕРЕЗА: А що ви тут робите? Ви ж весь одяг пошкодите!

ХАНА: Як я вас люблю... я часто приїжджатиму сюди, але... Я збираюся поїхати.

ТЕРЕЗА: Перепрошую, Хано, але ж...! Ви ще кілька годин тому казали...

ХАНА: Казала, казала... але подумайте... він вже три дні нічого не знає про мене, я навіть рядочка не написала. Він буде переживати. Я мушу до нього навідатися!

ТЕРЕЗА: Перестаньте, будь ласка, розкидати речі, хто ж так робить! Якщо ви справді пакуєтеся, я цим займуся. Але ви й так до обіду не встигнете на поїзд!

ХАНА (перестає кидати речі): А зараз? Зранку?

ТЕРЕЗА: Заради Бога, вам же не горить! Ви ж не будете втікати! Ви ще, напевно, захочете поговорити з батьком?

ХАНА: Я направду ні про що не подумала! Ти знаєш, я збираюся вийти заміж.

ТЕРЕЗА (дивиться на неї жалісливо): Я не знаю, ви стали такі легковажні там на чужині... ви весь час змінюєте думку!

ХАНА (сплескує руками, мов дитина): Ходімо на Тисовець, звідти має бути гарний вид! Я вже давно хотіла побачити, як Ґоґа горить! (Квапиться одягнутися.). Ти ж підеш зі мною, Терезочко, правда?

ТЕРЕЗА: І Преліх... якого клопоту він нам завдав. Приплентався додому такий...

ХАНА (блідне, зупиняється в русі, ніби паралізована): Преліх?

ТЕРЕЗА: Вернувся додому, коли я вже встала, весь пом’ятий і закривавлений. Його десь, мабуть, побили.

ХАНА (вискакує з-за дверей шафи, де вона переодягалася): Не може бути!

ТЕРЕЗА: Чому ви такі схвильовані, він цього не вартий, п’яниця! Я дотепер була біля нього і робила йому примочки.

ХАНА (підходить до Терези і трясе нею): Терезочко, Терезочко, заради Бога, ти бачила... Преліх?

ТЕРЕЗА: Що з вами? Чому Преліх? Я теж здивувалася, коли він пошкутильгав з дому.

ХАНА: І він живий? Живий?

ТЕРЕЗА: Його десь, видно, побили, один Бог знає, де він знайшов негідника. У нього в мізках перемішалося, він геть нічого не пам’ятає. Здається, він не такий і п’яний.

ХАНА (стоїть, як вкопана): І він живий... живий... Хоча я його... (Раптом розуміє, що не сміє себе видати.) Хоча я його... хоча...

ТЕРЕЗА: Що ви його? Що таке?

ХАНА (по її обличчю розливається блаженна посмішка): Ох, нічого, нічого... вчора... коли він прийшов розповісти про ту серенаду! Не хотів дати порадіти тому, кому хотіли зробити несподіванку, хіба ні, Терезочко? (Радісне здивування від новини її душить, слова самі вихоплюються.) Нехай живе, нехай живе... тільки хай буде мертвим!

Тереза дивиться на неї і не розуміє.

Удалині чути звук пожежної машини.

ХАНА (вже переодягнена, тягне Терезу з кімнати): Ходімо, ходімо!

ТЕРЕЗА: Я мушу щось на себе накинути! (Виходять з кімнати.)

З-за рогу Вайдиної садиби з’являється Преліх з перев’язаною головою і ряджений у дивний одяг, його за поли фрака хапає Юта, яка вже вернулася; чоловік ледь тримається на ногах.

ЮТА (майже плачучи): Будьте розважливі, будьте розважливі, Отмаре! Ну що скаже пані Тереза! Де ви вже поцупили одяг, ми ж його від вас заховали... Вас ні на хвилину не можна залишити самого!

ПРЕЛІХ: Що мені до пані Терези! Я маю право піти подивитися на пожежу! Таке не щодня трапляється.

ЮТА (хоче його заштовхати назад, Преліх від неї відбивається): Ну, будь ласка. Вона мені веліла глядіти вас. Сказала, що ви стерялися!

ПРЕЛІХ: Що вона сказала? Що я стерявся? Постривай, я ще до неї доберуся. Дуже хочеться знати, хто з нас стерявся, я чи вона. Де пожежа? (Оглядається розгублено довкола і спотикається.) Юто, прошу, скажи мені, де горить? Мені, справді, щось робиться з головою. (Береться за голову і обмацує пов’язку.) А хто мене перев’язав? Юто, зніми це з мене! Я зовсім не поранений, мені просто зле. А якщо мене такого побачать, плескатимуть язиками.

Тарбула, Афра і Стара Жінка вертаються площею. Побачивши Преліха, пришвидшують ходу.

ТАРБУЛА: Преліх, поранений Преліх, подивіться-но, який він забинтований. (Гукає вже здалека до нього.) То вас справді, побили, добродію Преліху? Справді?

ПРЕЛІХ (до Юти): Ходімо, бо баби йдуть. (Спотикається.) Ну, веди мене назад, я повертаюся!

ЮТА (забуває про крамаря): Ну, що там? Де вже вогонь?

СТАРА ЖІНКА: Ой, дай спокій, знаєш, як у нас буває, як уміють відразу здійняти ґвалт! Зайнялися кілька дощок у повітці, та й ті не хотіли горіти!

ТАРБУЛА: Тішуся за них, що не було вогню, вони завжди прибувають запізно! (До Преліха.) Вас справді стукнули по голові? І хто це був? Вам направду відбило пам’ять?

До гурту наближається Конрад.

КОНРАД: Хо-хо, Преліху, а тобі справді хтось щось шепнув на вухо?

Преліх знічений, він хоче йти додому, але не знає як; хапає Юту за руку і показує головою, мовляв, геть від цікавих, що його оточили.

З-за року виходять Хана і Тереза, вони зібралися вийти з міста на Тисовець.

ТЕРЕЗА (бачить Преліха в гурті людей): Ох, Свята Маріє, він таки сюди приплентався! Я ж заховала від нього одяг! Точно Юта пішла витрішки купувати. (Бачить Юту.) Хіба я тобі не веліла наглядати за ним? Ти... (Дивиться на неї презирливо і стримується.) Преліху, негайно додому і лягайте в ліжко! Я його роздягну і вкладу в ліжко...! Дам