Читати книгу - "Я, ти, наша ненависть, Ельма Кіраз"

Від несподіванки Марта різко завмерла, не ворушилась і навіть заплющила очі, щоб розплющивши, побачити перед собою білу стелю і сподіватися, що все це всього-на-всього сон. Тільки сном це не було, а Дмитро таку реакцію дівчини прийняв за згоду і поцілував її сильніше. Але така дія була для нього помилковою, бо вже через секунду отримав від Марти добрячого ляпаса. Це все відбувалось на пожвавленій вулиці і багато людей з подивом оглядалися на них, від цього в дівчини злість закипала ще сильніше.

— Якого біса ти робиш!? — процідила вона крізь зуби, щоб на людях не виглядати божевільною.

— Це було дуже неприємно, — Дмитро тримався за щоку.

— Нехай ти ще раз наблизишся до мене, то я обіцяю, наступним, з ким ти будеш обійматися, стане поліцейський, який одягатиме на тебе наручники! Я не жартую, це вже переходить всякі межі. Ти мене переслідуєш, торкаєшся без дозволу, здається це вже тягне на кримінальну відповідальність.

— Ти нічого мені не зробиш, — легенько посміхнувся Дмитро і ця посмішка була настільки хитрою, що Марта аж знітилась. Вона згадала, хто його батько, отже має багато звʼязків. Але дівчина продовжувала вдавати максимальну впевненість.

— Ще й як зроблю, навіть не сумнівайся. Мені огидно навіть стояти поряд з тобою. Як Рита могла закохатися в такого бридкого самозакоханого… — емоції почали виходити назовні, а цього Марта страшенно не любила. Тому прикривши очі і зробивши глибокий вдих, вона просто розвернулась і швидким кроком пішла геть, намагаючись сховатись між всіма перехожими. Коли дівчина впенилась, що за нею ніхто не йде, то зупинилась, щоб віддихатись.

— Привіт, — прозвучав знайомий голос десь збоку.

— Привіт, — Марта випрямилась, але ближче не підходила. Назар теж стояв нерухомо. Здавалося, у відстані між ними застиг час і наростала напруга, але жоден не наважувався це порушити. Та врешті дівчина не витримала, — не думала, що ти ще колись будеш розмовляти зі мною.

— Я теж так думав. Але не встиг відійти вбік, щоб ти не помітила мене, — здавалося б Назар говорив жарт, але тон його був надто серйозний для такої фрази. Через це Марта несвідомо розсміялася.

— Невже ти не жартуєш, — вона пильно глянула на свого колишнього фіктивного чоловіка, який залишився незворушним.

— Не жартую, — коротко буркнув Назар.

— Ясно, — так само коротко відповіла Марта, — вибач, я маю йти, — і дівчина швидко зникла у натовпі.

Назар оглянувся їй вслід, але більше ніде не побачив її. Поправивши пальто, чоловік пішов далі, але голову не покидала думка, що для чого він заговорив з колишньою дружиною. Якби він не звернув на себе увагу, то Марта б не побачила його. А так йому довелось брехати. Нова робота, про яку він так мріяв, поки що приносила лише роздратування і забирала всі сили. Його керівник наче знущався, постійно завертав хороші і якісні проекти, знаходячи там абсолютно безсмістовні помилки, які ні на що не впливали. Завжди дивився на Назара важким поглядом, наче хотів зазирнути і вивернути всю душу. Причини такої різкої зміни поведінки він ніяк не міг зрозуміти, а загадка ховалася у Дмитрові. Адже Констянтин Миколайович — керівник Назара — дуже любив свого сина і коли дізнався про його певні наміри, то дуже зрадів. Але ж чоловік не знав, що їхній шлюб був фіктивним. Тому щоб Назар не мав часу на ймовірні почуття і налагоджування свого життя завантажував всією можливою роботою. 

— Вибачте, — швидко сказав Назар, коли в натовпі штовхнув якогось чоловіка.

— Не страшно. А це ви. Назар, якщо не помиляюся?

— Дмитро Констянтинович, — Назар ввічливо посміхнувся і зупинився, — не очікував тут вас побачити.

— Мав дуже важливі справи. А як ваша нова посада? Вже встигли звикнути?

— Намагаюсь. Трохи… навантажено.

— О так, в цьому весь мій батько. Бажає все лише ідеальне. Але не хвилюйтесь, коли він впевниться у вашій наполегливості, то трохи ослабить планку. Це він просто так перевіряє чи ви точно впораєтесь. Але я цього зараз не казав, — Дмитро легенько засміявся.

— Дякую за інформацію, — після почутого Назар трохи розслабився і пожвавішав. Бо це означало, що діло ніби-то не в ньому і варто лише трохи більше попрацювати і все буде добре.

— Що ж, мушу бігти. Ще є багато справ. Приємно було зустрітися, — Дмитро дістав свій телефон і бігцем глянув на співрозмовника, — до побачення, — не чекаючи відповіді, він почав комусь телефонувати і швидко пішов.

Сьогодні погода дозволяла, тому Назар вирішив обійтись без автівки. Ідучи додому вже напіввечірнім містом, він мимоволі згадав їхній улюблений бар, де вони провели стільки часу. Місце, де він вперше побачив Марту і зрозумів, що відразу в неї закохався. Деколи йому дуже хотілося повернутись в той час і не зробити найбільшої помилки у своєму житті. За роздумами про минуле чоловік дістався додому і зайшов до порожньої темної квартири. І не встиг він полегшено видихнути, як подзвонили у дверний дзвінок. Це його неабияк здивувало, адже ніхто ніколи не заходить в гості.

— Привіт ще раз, — до квартири практично влетіла Марта.

— Що ти собі дозволяєш? — роздратовано буркрув Назар, — хоча б попередила, що прийдеш. Може мене не було б вдома.

— Твоя машина стояла у дворі, тому я була впевнена у тому, що ти вдома.

— А от і помилилась ти трохи, адже сьогодні я був без авто.

— Мені байдуже, я дещо забула, — Марта поспішила до спальні, але Назар випередив дівчину і став перед нею.

— Там нічого твого більше нема.

— Відійди, — суворо сказала дівчина, бо інцидент з Дмитром досі не відпускав її і нерви були розхитані.

— Ти не маєш права сюди приходити і поводитися як в себе вдома, — Назар говорив спокійно, але достатньо суворо, щоб Марта замовчала і на деякий час між ними повисла тиша. Вони сверлили одне одного поглядом і в обох у голові була одна і та ж думка — ненавиджу.

— Я просто хотіла знайти те, що забула. Бо сподіваюся, що це справді тут, а не десь загублено. Відійди, — дівчина хотіла відіпхати чоловіка рукою, але він мʼяко перехопив її, міцно тримаючи за запʼястя.