Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"

Вечеря пройшла якнайкраще. Соня з Максом згадували дитинство, багато сміялися, на душі було тепло. Коли на годиннику показало дев'яту вечора, Соня пішла вкладати Михасика спати, а Максим попросив дозволу зачекати її та ще трохи поспілкуватися. Звісно, якщо Соня не проти. Михасик після вечері так інтенсивно гасав по будинку, що заснув моментально, притискаючи до грудей свого нового ведмедика. Ну точно тепер буде нова улюблена іграшка, подумала Соня.

Коли син заснув, вона пішла у вітальню, проте Макса у ній не було. Не вірячи у те, що хлопець міг отак піти не попрощавшись, дівчина вийшла на вулицю. Макс сидів на східцях та дивився в далечінь. Тисячі віконець, що світилися у готелях неподалік, були схожі на малесеньких світлячків, що загубилися у горах. Казковий краєвид, що зачаровував. Тут, у Петросівцях, завжди було гарно. У будь-яку пору року та не зважаючи на те, який час показує годинникова стрілка. 

Хлопець прихопив пляшку вина зі столу та келихи.

— Знудився мене чекати в хаті? — з посмішкою запитала Соня.

— Та ні, ти швидко. Просто захотілося. Люблю отак вночі дивитися на гори та думати про щось своє.

— І про що зараз думав? — Соня сіла поруч та взяла з рук хлопця келих з вином, який Макс вже встиг наповнити до самих вінець. 

— Про те, яким потрібно бути довбодятлом, щоб втратити таку жінку, як ти. Твій колишній чоловік що осліп чи в нього просто дах поїхав?

— Ти знаєш, з другим ти майже вгадав, — відповіла Соня, зробивши великий ковток терпкого напою. Завуальований комплімент, вона здається навіть не помітила. —  Можна дійсно сказати, що в нього щось сталося з головою. По-іншому я не можу пояснити, якого біса Андрій зв'язався з наркотиками.

— Він що вживав?

— Ні, — похитала головою Соня. — Виготовляв та продавав, що, як на мене, ще гірше.

— Бляха, скільки життів загубила ця погань! Це я зараз і про наркоту, і про твого  чоловіка.

— Він не був таки колись. Ми вчилися разом, Андрій завжди був спокійним, розсудливим, його рішення були виважені. Щоправда дещо заздрісним. Йому завжди здавалося, що всім живеться легше ніж йому, а його фортуна оминає.

— Ти кохала його? — з легкою хрипотою в голосі запитав Максим, не дивлячись на Соню.

— Важке питання. Скоріше ні, чим так. Спочатку ми дружили, потім він став проявляти знаки уваги. В мене не було до нього якогось особливого потягу, але я вирішила дати йому шанс. Так і почали зустрічатися. Якось майже одразу Андрій покликав мене заміж, а я дала згоду. Людина ж хороша, думала я тоді. Що мені ще треба? 

— Що, серйозно? Соню, ти вийшла заміж просто тому, що людина хороша? — з подивом перепитав Максим.

— Не дави на болючу мозолю. Все було не так і погано... Звичайно. Як у всіх. Зате в мене Михасик є. Я ні про що не жалкую.

— Не розумію…Просто…Соню, просто ти ж така… — в хлопця аж дух перехопило, він не міг підібрати слів. — А поїхали завтра на озеро?

— Ем…можна, звичайно. А коли?

— Я заїду за вами о 9 ранку. Не зарано?

— Ні, що ти. Впевнена, Михасик прокинеться ще о 6-й. Він у нас пташка рання, — засміялася Соня.

— Тим краще. Я теж, до речі, люблю рано вставати. Тож можу й раніше приїхати.

— О 9-й буде нормально. Не переймайся.

— З вас тільки купальники та хороший настрій. Перекус нам приготують у"Колибі". Пляж там чудовий. Є шезлонги, пляжні бунгало, дитячий майданчик під накриттям... Вам сподобається.

— Максе, а ти маєш дівчину? — Соня раптом знітилася. — Вибач, за таке питання, проте я не хочу створювати тобі зайвих проблем сумісними вилазками на природу.

Макс задоволено посміхнувся, йому сподобалося, що Соню зацікавила ця тема.

— Я вільний і не маю ні перед ким ніяких зобов'язань. І я ХОЧУ провести з вами завтра весь день, — наголосив хлопець.

— А як же твоя Вовча колиба? Протримається день без твого контролю?

— Завтра четвер, людей буде відносно не багато. До того ж у мене віднедавна працює новий адміністратор, якому я довіряю, як собі. Впевнений, все буде добре.

— Тоді домовилися. Я ще звичайно Лару перепитаю, може вона знову з головою порине у свою роботу, проте ми з Михасиком 100% поїдемо.

— Чудово. Тоді я піду вже, відпочивай Соню. Завтра побачимося. Солодких снів.

— Солодких снів, Максе.

Соня провела поглядом широку спину Макса і пішла у будинок. У тілі розливалося якесь приємне тепло. Вона запевняла себе, що це через вино. Проте, якщо вже бути чесною хоча б з собою на 100%, то у цьому дивному жарі була велика заслуга Макса. Соні сподобалося проводити час з хлопцем. Завтрашня поїздка на озеро її трохи непокоїла і водночас вона вже її дуже чекала. Заснула вона з посмішкою на обличчі та з думками про когось молодого і кароокого.

***

Того вечора Лара відправила свою контент-стратегію Довлатову та чекала від нього дзвінка у зумі, щоб обговорити деталі. Вирішила починати зі знайомства з людьми через соціальні мережі та створення позитивного іміджу. У такий спосіб найпростіше викликати довіру, а також знайти перших прихильників та однодумців. А якщо таких спочатку не буде, дуже легко їх зімітувати й створити видимість популярності. Просто й ефективно. Вже не раз спрацьовувало.

Все це Лара детально описала і показала в презентації, прописала контент-план та підібрала візуальне оформлення. Тепер чекала зворотного зв'язку. На її думку — це ідеальний перший крок, але це ж Руслан Довлатов. Від нього можна все що завгодно чекати. Нарешті на екрані з'явилося віконце з відеодзвінком. ну що. З Богом! Лара натиснула на кнопку, щоб відповісти на виклик. 

— Доброго вечора, Руслане Володимировичу. Як ваші справи?

Лара одразу зобразила на своєму обличчі посмішку на усі 32 зуби. Не дарма кажуть, хочеш сподобатися людині, або у Лариному випадку отримати позитивну відповідь, посміхайся. Довлатов у відповідь не посміхався. Ну і злюка, подумала Лара.

— Доброго вечора, Ларисо Сергіївно. В мене все добре. Перейдімо одразу до справ, бо в мене мало вільного часу.