Читати книгу - "Ти станеш моєю, Zhelizna"

— Ти так постарався для мене, що ніщо не зможе мене розчарувати. Дякую, — Ярослава обіймає себе двома руками й виглядає при цьому так затишно, що мене розпирає від відчуттів. Так і хочеться згребти її у свої ведмежі обійми, але я вчасно стримую себе. 

— Це тільки одна з численних дрібничок, що я хочу зробити для тебе.

Кохання – це справді безумство. Потужне почуття, що може призводити до неймовірної радості або глибокого болю, часто виходячи за рамки логіки або розсудливості. Але без нього життя немає сенсу.

***

— Ми можемо піти в будинок, якщо ти замерзла, — сонце сіло за обрій, а тому повітря помалу ставало прохолодним. 

— Тут так гарно, що я нікуди не хочу йти. 

Після вечері я запалив привезені чайні свічки та розставив їх по альтанці. Мені хотілося зробити максимально романтичну та затишну атмосферу. Тому не дивно, що Яра відмовляється йти в будинок. Та й мені, якщо чесно, не хочеться вставати.

— Але в тебе мало не посиніла шкіра на ногах.

— Це дрібниці. 

На сперечання я не звертаю увагу. Лише прошу, щоб Яра зняла кросівки та закинула свої ноги мені на коліна. На диво, довго просити мені не потрібно. Жінка не сперечається і робить так, як я їй велів. Коли ж чужі ступні опиняються на мені, я тягнуся до них руками, щоб обережно розігріти. Спочатку їх, далі буде черга щиколоток. 

Яра мої дії не коментує. Вона тільки сильніше кутається в шарф, намагаючись приховати те, що зашарілася. Більшого мені й не потрібно. Нехай у нас не було жодної близькості, я відчуваю себе таким піднесеним та щасливим, що важко передати словами.

— Розкажеш мені про своє життя? Я ж за ці п’ять років за тебе нічого не чув. Тільки рідкі згадки імені, що змушували моє серце робити кульбіт. 

— Мені здавалося, що так буде краще нам обом. Думала, що з часом ти просто забудеш мене і підеш далі, — та тільки не було й дня, щоб я не згадував про Яру.

— Будь ласка, більше не приймай рішення за нас двох, бо це неправильно. 

Куртка розстібається, щоб мати змогу притулити ніжки Яри до торса. Кілька секунд я морщуся від холоду, а далі звикаю. Зараз мене гріє думка, що жінці добре і тепло поруч зі мною. А більшого мені й не потрібно. 

— Обіцяєш? 

— Обіцяю.