Читати книгу - "Гробниця світла та помсти, neliksi"

— Скажіть пані, що в нас тут перешкода. Хай не виходить!

— Це Марена! - тихо промовила Гестія.

— Що сталося? Чому зупинились? - панянка стривожено питає.

— Пані тут небезпечно! Прошу, поверніться у візок.

Марена проводить рукою по шиї, смикає своє блискуче червоне намисто.

— Пані, тут повалене дерево, ми не зможемо його проїхати!

— Що ж тоді робить? Матінка чекає мене.

Гестія вирішуєш, що час йти. Підходячи ближче її помічає панянка.

— Дівчино, ти хто така? 

— Вітаю Марено, в мене для вас дещо є - лагідним голосом вона промовляє.

— І що ж?

Дівчина протягує руку з мішечком трави.

— Навіщо мені це?

— Пані Магда, попросила віддати вам ось це.

— Чому ж вона сама не віддасть?

— Вона сильно хвора, у неї сил немає.

— Не вірю тобі, може ти мене отруїти хочеш? Магда казала, що сама віддасть.

— Правду кажу, я знаю, що вам вони дуже потрібні, а то занедужаєте ви.

— Гаразд, дівчисько, давай сюди. Але я все одно завітаю до відьми, розпитають чи правда це все.

— Як забажаєте, але я маю йти. Бувайте.

Дівчина, по тій самій стежці, що вела через густий ліс, поспішила до відьми, відчуваючи трепет і хвилювання,                                                                                                                                                 адже їй потрібно було отримати допомогу в своїй непростій справі.

Раптом, Гестія, що йшла тихою стежкою, почула голоси, які лунали поряд, мов шепіт вітру серед дерев. Глянувши в бік,                                                                                                                               вона помітила вартових з палацу Мари, які зосереджено переглядаючи околиці, мабуть, шукали когось або щось важливе.

Заховавшись за густими кущами, що рясніли зеленим листям і яскравими квітами, вона почала підслуховувати їхню розмову,                                                                                                 намагаючись уловити кожне слово, яке могло пролити світло на таємниці, що їх оточували.

— Нам потрібно їх знайти!

— Негайно, починайте пошуки по всьому місту! І приведіть мені їх, коли знайдете! — голос був настільки грубим, що мурашки на шкірі з'явились.

Почувши це, їй здалось, що тих кого вони шукають це – вони.