Читати книгу - "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"

Я сподівалася хоч трохи дізнатися про практикантів. Як у них із фінансами та особистим життям? Чи люблять магію? Чи ненавидять Академію? Мріють, щоб літо закінчилося, чи почуваються чудово далеко від цивілізації? Намагаються повірити, що навколо – звичне середовище, чи радіють різкій зміні обстановки?

Як на мене, речі могли багато розповісти про власників.

– Швидше, ну!

– Пильнуй поки, Велне! Акуратність вимагає часу.

– Не називай мене Велном!

Я спішно озирнулася, приміряючись, з чого б почати. Вибрала Медора – найменш підозрілого мешканця цієї кімнати.

У його сумці був ідеальний лад. Одяг складено рівно, рибальське приладдя в окремому куточок, на гладенькому аркуші паперу – олівцевий портрет усміхненої жінки та двох кумедних карапузів. Порожні банки з-під закруток припадали пилом у кутку, товста книга (якийсь псевдоісторичний роман у грубій обкладинці) лежала під саморобною подушкою, настоянка з черевокрила виглядала з-за рушника, що сушився на підвіконні. Нічого цікавого.

– Хтось іде, – попередив Вальєн, що чатував зовні.

Ще й по стіні стукнув, щоб налякати. Але я виразно почула нотки сміху в його голосі і не запанікувала.

Куток Еньєра був перспективнішим щодо обшуку. Заєць мало думав про порядок. Його сорочки сусідили із взуттям, між ними лежали якісь ґудзики, маленький гребінець, ножик із надламаним лезом, олівці, приладдя для бриття, дрібні монети та…

– Овва! – Я здивувалася настільки, що не стримала емоцій. – Ти тільки поглянь!

– Знайшла щоденник маніяка зі щиросердним зізнанням? – поцікавився з-за дверей Яструб.

– Краще! Знайшла капосника, який рився в моєму ліжку!

– Нагадай, чим ти зараз займаєшся, старенька?

Сперечатись не було сенсу. Його правда. Мені дуже соромно і таке інше, але це не скасовує того факту, що нечесна я дізналася, хто поцупив шпильку Віоли.

– Мела йде від джерела. – Цього разу Вальєн не брехав. – Їй твої пошуки не сподобаються.

Це точно. Чаклунку дуже турбували питання моралі, особливо чужої. Минулого року вона заради сестри полізла в скарбницю тавеннського князя, проте іншим доводилося відповідати її уявленням про «правильно-неправильно». Я не сумнівалася: моя самодіяльність розізлить Мелу.

– Відішли її кудись!

– Твої пропозиції? – скептично поцікавився Вальєн, постукуючи пальцями по стіні.

– Вдай, що тобі погано! – Я спішила, і це заважало. – Вона таке не пропустить.

– По-твоєму, я дозволив Сойлу себе скалічити лише для того, щоб отримати привід до неї чіплятися?

– Не перекручуй! І так, без Сойла вона не знала б про твоє існування. Задоволений?

Визнаю: я зірвалася. Навіщо говорити образливі слова? І йому стало боляче, і мені не полегшало. Але знайдена шпилька палила руки. Це був реальний доказ! Нехай не для розшуку – для мене! Збагнути б ще, що саме він доводив…

Еньєр – месник, і збирає речі Віоли як пам'ять? Чи Заєць – звичайний злодій, що зазіхнув на срібло? А може, йому підкинули доказ? До речі, золоту пластинку поспішний обшук не виявив.

– Я йду, – попередив Вальєн.

– Полотном дорога!

Я метнулася до ліжка Брена. Книга законів, манускрипт у червоній обкладинці, жменя монет, малювальне приладдя і…

– Хочеш почитати роман про кохання, Тає?

Отже, мене все-таки застукали на гарячому.