Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

Для вивчення форм власності на землю матеріали бронзового віку в Україні дають мало підстав. Можна лише припустити, що правом на володіння землею були наділені повноправні члени суспільства. Форма цієї власності швидше за все була відособленою (посімейною). Соціальна та майнова диференціація наближали племена бронзової доби в Україні до утвердження інституту приватної власності.

Розвиток форм власності вів до удосконалення організації суспільства, до впровадження певних форм податкової системи, без якої важко уявити реалізацію надлишкової продукції, точніше, її перерозподіл. Обмежені можливості екстенсивного скотарсько-землеробського господарства та віддаленість від центрів первинних цивілізацій не давали змоги населенню України вийти на шлях державотворення за доби бронзи. За такої ситуації найактивніші та структурно оформлені спільності періодично мігрували з теренів України у напрямку до вогнищ цивілізації. Такі явища стримували процес державотворення, вели до стагнації у суспільстві.

Отже, за бронзової доби на теренах України структури степових та лісостепових колективів, а тим паче поліських, істотно різнилися. Степові простори Північного Причорномор’я та Надазов’я протягом II тис. до н. е. були ареною міграцій, переміщень населення, воєнних сутичок. Поза тим, населення українських степових районів на сході перебувало під відчутним впливом племен Кавказу, а на заході — фракійців із Прутсько-Дністровського межиріччя. Під впливом останніх на півдні України виникли високорозвинені культурні утворення, які викликають аналогії з міськими цивілізаціями Греції. У лісостепових та поліських районах, віддалених від металургійних центрів, життя йшло спокійніше. Відсутність тут наприкінці доби бронзи значних переміщень населення спричинилася до того, що в матеріальній культурі (і, напевне, в суспільному устрої) простежуються вельми давні традиції та сталі, навіть застійні явища.

Глава 5

Духовна культура

Вивчення духовної культури на археологічному матеріалі утруднюється специфікою джерел. Палітра її збіднена внаслідок відсутності будь-яких матеріалів з усної народної творчості (пісень, легенд, переказів історичних подій, прислів’їв тощо). Про музику та танці можна скласти якесь уявлення за знахідками залишків окремих інструментів та шумливих прикрас, але відтворити її первісне звучання та хореографію практично неможливо. За кадром залишаються події та обряди, пов’язані з народженням дитини, входженням її до стану дорослих, шлюбні звичаї, перші фази похоронного ритуалу, що здійснювалися поза цвинтарем. Збереглися лише окремі твори образотворчого та декоративного мистецтва, виконані у камені, глині, металі, склі. Мало дійшло до нас виробів із дерева, іще менше — із шкіри, тканин, лози, очерету та соломи. Безслідно зникли малюнки на землі (геогліфи), татуїровки, декоративне оздоблення жител та святилищ. Усе це слід мати на увазі, оцінюючи доробок людей бронзового віку у царині духовної культури.

Сенс життя людини ніколи не зводився до тваринного та рослинного існування ради того, щоб не померти з голоду самому і забезпечити прожитковий та побутовий мінімум своїм дітям та онукам. І хоч піклування про хліб насущний упродовж тисячоліть було, та й нині лишається, первинним, але паралельно йому розвивалося начало духовне. Вічні запитання: Хто ми? Звідки прийшли? Куди підем? — хвилювали людину бронзової доби. Та чи інша відповідь на них накладала особливий відбиток на духовну культуру. Культурні досягнення доби бронзи своєрідні, що відрізняє їх як від попередньої енеолітичної епохи, так і від наступної доби раннього заліза. Відхід від образотворчості, особливо помітний на пам’ятках України, зробив орнамент та знак головними інформативними елементами культури. Схематизм та лаконізм і навіть аскетизм відбилися на культурі усіх племен тієї доби в Україні та інших регіонах Східної Європи. Однак певні традиції простежуються окремо для степової та лісостепової смуг, що визначило деякі відмінності у конкретних проявах матеріальної та духовної культури.

Населення лісостепу, перш за все правобережного, сприйняло, хоча й незначною мірою, традиції трипільської культури (глинобитне домобудівництво, дрібна культова пластика, календарні землеробські обряди, насичена та різноманітна орнаментація посуду тощо). Степовики в основному наслідували та модифікували спадщину ямної та кемі-обинської культур (кам’яне домобудівництво, курганна архітектура, антропоморфна скульптура великих форм, солярні культи, вшанування тварин, орнаментальний лаконізм тощо). При цьому степове та лісостепове населення перебувало у постійному спілкуванні, відчуваючи сильні взаємовпливи. Курганний обряд поховання, наприклад, просочується у лісостепову смугу, а ритуал трупоспалення — у степову. Те саме можна сказати щодо специфічних землеробських та скотарських культів. Таким чином, степова та лісостепова лінії розвитку духовної культури позначені взаємозбагаченням та взаємовпливами. З іншого боку, культура України II тис. до н. е. була відкритою для зовнішніх впливів. Північний Кавказ, Балкани, Центральна Європа, неозорий світ лісових племен півночі, євразійські степи у різні відтинки часу з різною силою впливали на племена України, збагачуючи їхню культуру. Утворювалися зони певних міжплемінних контактів. Так, племена північного лісостепу та Полісся мали постійні зв’язки з етнічно близьким населенням на теренах Польщі, праугро-фіни — з носіями культур лісової смуги Східної Європи, іраномовні племена — із спорідненим населенням євразійських степів, мешканці Криму та Надазов’я — з етнічно строкатим світом північнокавказьких племен, а жителі Північно-Західного Причорномор’я — з колом Карпато-Балканських культур. Племена Закарпаття, входячи фактично в систему культур бронзового віку Карпато-Дунайщини, підтримували жваві зв’язки із Центральною Європою. Поза тим, терени України були сполучною ланкою у контактах населення Кавказу та Ватіканського півострова, Приуралля та Угорської рівнини, що сприяло не лише товарообміну, а й руху культурних цінностей.

Джерела до вивчення духовної культури бронзової доби, головним чином археологічні, здобуті внаслідок розкопок курганів, грунтових могильників, зольників, селищ та городищ. Велику вагу мають випадкові знахідки (кам’яна скульптура, глиняна пластика, скарби високохудожніх виробів та окремі їхні екземпляри). У гірських районах та на місцях виходу кам’яних порід на поверхню виявлено комплекси наскельних зображень, частина з яких відноситься до бронзового віку.

Прямих писемних свідчень щодо проявів духовної культури в Україні у II тис. до н. е. немає. Можна тільки припустити, що деякі обряди, вірування та легенди скіфів та інших племен Північного Причорномор’я, зафіксовані античними авторами, були створені ще за доби бронзи. Певний інтерес у реконструкції давніх явищ духовної культури мають етнографічні та фольклорні матеріали сучасних народів нашої держави, насамперед українців. Останнім часом, вивчаючи духовну культуру індоіранських племен, фахівці активно використовують найдавніші писемні пам’ятки Індії та Ірану: “Рігведу” (“Відання гімнів”), що є збіркою духовних текстів індоаріїв, складених наприкінці II тис. до н. е., та “Авесту” (“Текст”) — священну книгу зороастрійців Ірану, складену у VI—IV ст. до н. е. Однак користуватися названими книгами слід обережно, враховуючи той факт, що складалися вони вже тоді, коли арії та іранці покинули степову смугу, а записані на тисячу років