Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мама, не підозрюючи підступу, дозволила. Чапа померла за дві години в страшних муках: у їжі була отрута. Ми не змогли їй допомогти. Поховали Чапу взимку, за городами. А в сусідів, які отруїли нашу собаку, відтоді так і траплялися нещастя: чоловік-наркоман бив дружину, а дитина збожеволіла.
Зарета стукає у двері. Вона прийшла на уколи. Потай їй подобається Сімка. Проте вона, боячись стусанів від чоловіка, не сміє навіть вітатися з новим сусідом. Але іноді, поки ніхто не бачить, вона милується Сімкою, визираючи з нашого балкона, і мрійливо зітхає.
Сімка палить біля свого під’їзду цигарки й не помічає закоханих поглядів.
25.11.
Сьогодні з ночі починається свято Ураза-Байрам.
Учора в газеті зарплату не дали тільки мені. Я прийшла о 14.30, але двері «Молодості» були на замку. Газети «Плюс» та «Известия» продовжували працювати. Алан, який біг мені назустріч, відвернувся й побіг далі, не озираючись. Отже, грошей немає.
Мама в депресії. Скаженіє. Ображає мене, кричить. З’явились фантазії на тему «вбити мене, коли я сплю». Ходить мама по хаті, стискаючи в руках ніж. Я розумію, що її стан дедалі гіршає. Нема лікарів, нема психологів. Мама бажає, щоб я почувалася винною, звинувачуючи мене в тому, що я не вийшла заміж за Тодді.
— Через тебе я голодую! — кричить вона, задихаючись. — Ти зобов’язана мене годувати й утримувати!
Якщо я вмикаю наш маленький телевізор, вона вихоплює пульт і вимикає його, дрібно трусячись. У неї істерика. Я не можу її заспокоїти.
І мені дуже прикро — адже я завжди звикла заробляти сама, чесним шляхом. Мої перші заробітки почались у шість років — я продавала печиво в пачках на початку перебудови. Мама соромилась торгувати — відверталася.
У мене сильно болять скроні, голову немов стискає невидимий обруч. Я не можу покинути її — вона хвора, війни позбавили її здоров’я — і не можу так жити, адже це нестерпно!
Вона страждає від безсоння. Не може заснути ночами. Помучившись трохи, вона будить мене серед ночі стусанами:
— Якщо я не можу заснути, і ти не спатимеш! — повторює вона.
Як я можу залишити її? Я мушу бути впевнена, що зможу допомагати їй, що вона завжди матиме можливість купити їжу та ліки. Але, вийшовши заміж, за місцевими звичаями, я не зможу бачити її. Матір можна побачити не раніше ніж за шість місяців, і то — з дозволу чоловіка.
П.
27.11.
Другий день свята Ураза-Байрам!
Хочу зазначити, що цього року люди стали менш приязними, ніж минулого. Жити важче, їжі немає. Сусіди замикались і навіть своїм родичам не відчиняли двері! Хоча всі двері мають бути відчинені на свято — такий звичай.
Люди нашого двору поводилися непривітно. У гості не ходили, їли приготовані ласощі кожен у своїй оселі. А Зарета постраждала: вона, за звичаєм, не стала замикати двері квартири. Залишила їх відчиненими, коли вийшла, щоб купити хліба. Хтось із сусідів скористався з цього. Прудко забігши в її квартиру, злодюжка схопив каструлю зі щойно приготованими тефтельками й зник! Зарета плакала, боячись гніву чоловіка. Мені її жаль.
Ну й народ розперезався — вкрасти у велике свято тефтельки в доброї людини, яка лише дотримувалася звичаю. Безсоромний злодюжка! Хоч би повернув каструльку!
Нам перепав тільки запах тефтельок, якими чомусь запахло на першому поверсі.
Ми на свято привітали кілька родин. Батько Вобли постукав у наші двері й простягнув трохи грошей. Він ходив і всім роздавав по чотири десятки. Таким чином Воблин тато ділився з сусідами святом.
Ми зробили олів’є і всіх потроху пригощали.
Сусідка Люда з онучкою Айшею не змогли прийти в гості, і Мар’ям із карате не прийшла, хоч і обіцяла. До Вегетаріанця ми навряд чи поїдемо. Далеко й нема охоти: можна потрапити під обстріл.
01.12.
Сьогодні допомагаю мамі на пошті. Тут і статті пишу. А ще мені властиво робити дурниці. Наприклад, я, зустрівши Ларису на вулиці, розповіла їй про Алана: як той хитрує з гонорарами. Але, як говорить арабська приказка: якщо боїшся — не кажи, якщо сказав — не бійся.
Завтра мені повинні нарешті видати зарплату. На третій день свята Ураза-Байрам на роботі мені дали 2000 р., причому 200 р. відразу забрали, навіть не спитавши згоди, на «подаруночок керівникові»!
У сусідів трапилося нещастя: дочка Джамалая, яка вийшла заміж, повернулася додому. Її чоловік виявився наркоманом, він б’ється! Родині Джамалая перед усіма ніяково: понад місяць дівчина ховалася, не виходила до людей. Адже вона тільки вийшла заміж — і відразу повернулась! Важко тепер улаштувати життя. Сусіди будуть шепотітись і тицяти пальцями на їхні вікна. Як пережити біду?
Батько родини дуже страждає і дозволив собі те, чого ніколи не дозволяв, — він випив спиртного і прийшов у гості. До цього ми бачилися лише на вулиці, дорогою на ринок, але він ніколи не заходив до нас. І ми ніколи не бачили, щоб він випивав. Зайти до жінок, в оселі яких немає чоловіка, — дуже непристойно за кавказькими звичаями. А вже п’яним, то взагалі неможливо!
Нас із мамою охопив жах: у нашій родині ніхто не п’є, навіть не сідає за стіл, де стоїть спиртне, і, що робити з п’яними, ми зовсім не знаємо. Негайно я поспішила додому до Джамалая і покликала Ісмаїла. Хлопець швидко зібрався, і ми побігли назад, до нас. Ісмаїл переконав батька повернутися додому. Шанобливо сказав, що мати сильно плаче і їй погано. Джамалай вибачився, сперся на сина й відразу відкланявся.
А наші сусіди (ті, які торгують горілкою, і друга дружина міліціонера) нас засудили: мовляв, людина, випивши, прийшла посидіти, поговорити, а ми отак.
03.12.
Ми на пошті: я, мама й Таміла. Маленька дівчинка сидить разом з нами на потертому дивані. Тут веселіше й тепліше, ніж у холодному будинку! Інколи ми вибігаємо на вулицю — граємося з Тамілою в доганялки. Вона сміється і танцює навколо сніговика з чорними камінцями-очима, поки я й мама розчищаємо доріжку від снігу біля вхідних дверей.
Відвідувачів на пошті немає. Приходять листи з Франції, Бельгії, Австрії — від тих щасливців, кому вдалося покинути батьківський край завдяки своєму достатку. Багато жителів республіки загинули, не маючи фінансової змоги виїхати до найближчого регіону Росії — не те що в Європу. По листи ніхто не приходить: рідні або загинули, або зубожіли. Або не знають, що пошта працює.
Учора я
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.», після закриття браузера.