BooksUkraine.com » Бойовики » Історія Лізі 📚 - Українською

Читати книгу - "Історія Лізі"

187
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Історія Лізі" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 149 150 151 ... 183
Перейти на сторінку:
Довгий хлопець, то це? Чи не тому їхні фінансові справи були в такому досконалому порядку, усі потрібні папери були підписані? Чи не тому він заздалегідь потурбувався про майбутні проблеми Аменди?

Я гадаю, вам буде ліпше вилетіти сюди одразу по тому, як ви дасте дозвіл на операцію, — сказав їй професор Мід. Так вона й зробила, зателефонувавши в компанію чартерних авіарейсів одразу після того, як переговорила з анонімним голосом у головному офісі комунальної лікарні в Баулінґ Ґрін. Вона відрекомендувалася службовцеві лікарні як дружина Скота Лендона Ліза й дала докторові Янцену дозвіл на торакотомію (слово, яке вона насилу змогла вимовити) та всі «допоміжні процедури». У розмові з чартерною компанією вона виявила більше рішучості. Вона хотіла найняти найшвидший літак, який вони мають. То «Ґалфстрім» літає швидше, ніж «Лір»? Гаразд. Тоді вона замовляє «Ґалфстрім».

В алькові розваг, у чорно-білій країні «Останнього кіносеансу», де Анарена була домом і де Джеф Бридж та Тімоті Ботемз завжди будуть молодими хлопцями, друзяка Генк співав пісню про славного індіанського вождя Ко-Ліґу.

За вікнами повітря стало червоніти — як було й тоді, коли сонце заходило в далекій міфічній країні, яку колись відкрили двоє наляканих хлопців із Пенсільванії.

Це сталося дуже раптово, місіс Лендон. Я хотів би дати вам якусь конкретну відповідь, але я не можу. Можливо, доктор Янцен вам її дасть.

Я не знала, що там могло статися, — подумала Лізі, тоді як червоне сонце за шибками вікон наближалося до західних пагорбів. — Я не знала, що таке торакотомія, не знала, що відбулося… я тільки ховалася десь за багряною завісою, це я знала.

Пілоти замовили для неї лімузин, ще коли вона була в повітрі. Було вже по одинадцятій, коли «Ґалфстрім» приземлився, й минула північ, коли вона добулася до будівлі попелястого кольору, яку вони називали лікарнею, але день був спекотний, і спека досі не спала. Коли водій відчинив дверцята, вона пам’ятала своє відчуття, що їй досить було простягти перед собою руки, стиснути пальці в кулаки й вона вичавила б воду просто з повітря.

І чувся собачий гавкіт, звичайно ж, — здавалося, що всі собаки в Баулінґ Ґрін гавкають на місяць — і, Господи, це ж вона десь уже бачила — старий чоловік натирав підлогу в коридорі, а дві старі жінки сиділи в кімнаті очікування, абсолютні близнята, судячи з їхнього вигляду, віком років вісімдесят, а просто перед нею

2

Просто перед нею були два ліфти, пофарбовані в синьо-сірий колір. Напис на підставці, що стояла перед одним із них, повідомляв НЕСПРАВНІ. Лізі заплющує очі і навпомацки простягає перед собою руку, щоб опертися об стіну, на мить цілком переконана в тому, що зараз вона зомліє. А чом би й ні? Їй здається, вона здійснила подорож не тільки через простір, а й через час. Це не Баулінґ Ґрін у 2004 році, а Нешвіл у 1988-му. Її чоловік має проблему з легенями, але це проблема 22-го калібру. Психопат всадив у нього кулю і всадив би йому кілька ще, якби Лізі не прийшла на допомогу зі своєю срібною лопатою.

Вона чекає, коли хтось запитає, чи з нею все гаразд, і, можливо, підтримає її на її тремтячих ногах, але чує лише гудіння машини, якою натирає підлогу старий прибиральник, і десь далеко тихе дзеленчання дзвоника, яке навіює їй спогад про інший дзвоник в іншому місці, дзвоник, який іноді дзвенить десь за багряною завісою, якою вона ретельно затулила деякі події зі свого минулого.

Вона розплющує очі й бачить, що за столом приймальні нікого немає. У віконечку з написом ІНФОРМАЦІЯ горить світло, тож Лізі певна, там хтось має бути на чергуванні, але він чи вона кудись відлучилися, можливо, в туалет. Старі дами-близнята в кімнаті очікування переглядають журнали, які, певно, однакові в усіх кімнатах для очікування світу. За вхідними дверима стоїть її лімузин, блимаючи жовтими фарами і схожий на екзотичну рибу з океанських глибин. По цей бік дверей дрімає лікарня маленького міста, бо ще тільки перша година нового дня, й Лізі усвідомлює, що коли вона зараз не почне горлати, як сказав би Денді, на неї ніхто не зверне уваги. Усвідомлення цього факту породжує в ній не страх, роздратування й розгубленість, а радше глибокий смуток. Згодом, коли вона летітиме в Мен і біля її ніг стоятиме труна з останками її чоловіка, вона подумає: Ось тоді я й зрозуміла, що він ніколи не вийде з цієї лікарні живим. Тут йому кінець. Я мала передчуття. І знаєте, звідки воно прийшло? Думаю, коли я побачила той напис перед ліфтом. Той паскудний напис НЕСПРАВНІ. Так.

Вона могла б подивитися на схему розташування лікарняних відділень або розпитати прибиральника, який натирав підлогу, але Лізі не робить ні того, ні того. Вона певна, що знайде Скота у відділенні реанімації цієї лікарні, якщо його вже привезли з операційної, і що знайде відділення реанімації на третьому поверсі. Ця інтуїція така сильна, що вона майже чекає появи чарівного килима-самольота з грубої тканини, з якої виготовляють мішки, що чекатиме її біля сходів, коли вона до них підійде, зі словами НАЙЛІПШЕ БОРОШНО ПІЛСБЕРІ, видрукуваними на ньому. Ніякий килим-самоліт, звичайно ж, її не чекає, і на той час, коли вона підіймається сходами на третій поверх, вона вся пітна й липуча, а її серце калатає нестямно. Але на дверях і справді написано ВІДДІЛЕННЯ РЕАНІМАЦІЇ МЛБҐ, і відчуття того, що вона перебуває уві сні наяву, в якому минуле й сучасне сплелися в нескінченному колі, стає навіть сильнішим.

Він у палаті 319, думає Лізі. Вона переконана в цьому, навіть коли бачить, що відбулися дуже великі зміни відтоді, як вона востаннє приходила до свого чоловіка, який лежав, поранений, у лікарні. Найочевидніша з них — це телевізійні монітори перед кожною палатою; на них миготять усілякі написи червоного та зеленого кольору. Єдине, що зрозуміла з них Лізі, — це дані про частоту пульсу та рівень кров'яного тиску А також імена та прізвища, вона читає декотрі з них: ДЖОН КОЛВЕТ, АДРІАН ДАМБАРТОН, ТАУСОН РІЧАРД, ЕЛІЗАБЕТ ВАНДЕРВО (Лізі Вандерво, думає вона, це не так легко вимовити), ФРАНКЛІН ДРЕЙТОН. Тепер вона вже зовсім близько від палати 319 і думає: Зараз звідти вийде медсестра з тацею Скота в руках і спиною до мене. Я не хочу її лякати, але я її злякаю. Вона впустить тацю. Тарілки та філіжанка з-під кави не поб’ються, це ветерани кафетерійної служби, але карафа

1 ... 149 150 151 ... 183
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія Лізі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історія Лізі"