Читати книгу - "Проби"

приурочена до чогось строго певного. Ми аж ніяк не багатоманітні і жалюгідні числом. Сатурній заявив тим, хто передав йому верховний провід військом: «Друзі, ви позбулися доброго капітана і набули поганого головнокомандувача». Хто похваляється, що в такий нездоровий час, як наш, він віддає на служіння суспільству чесноту безкорисливу і щиру, той або зовсім її не знає, бо погляди спотворюються вкупі зі звичаями (і справді, послухайте, якою вони малюють свою чесноту, послухайте, як більшість із них хвалиться своїм мерзотним поводженням і як воно визначає свої житейські правила: замість зобразити чесноту, вони малюють найочевиднішу несправедливість, а також явний порок, і в такому спотвореному вигляді підносять на науку зверхникам), або, якщо він усе ж має про неї поняття, то хвалиться нею без усяких на те підстав і, хоч би що про це говорив, робить тисячі речей, за які його гризе совість.

Я охоче повірив би Сенеці, дуже досвідченому в ділах цього роду, якби він побажав говорити зі мною цілком щиро і відкрито. Найвищий ступінь добропорядності у такому складному і важкому становищі — це сміливо викривати як свої власні помилки, так і помилки іншого; протидіяти, використовуючи свій вплив і могутність, поганим нахилам державця і стримувати їх, наскільки це змога; поступатися йому, лише згнітивши серце; уповати на краще і бажати кращого. Я помічаю, що серед сварок і чвар, що шарпають Францію, в які ми себе ввергли, кожний клопоче лише про те, щоб відстояти свою справу, і що при цьому навіть найкращі лицемірять і брешуть. І той, хто став би писати про це з цілковитою відвертістю, написав би щось зухвале і безрозсудне. Але й найчистіша наша партія — не що інше, як частина нашого тіла, наскрізь проїденого червами і в якому аж роїться від них. А втім, найменш хвору частину подібного тіла називають здоровою — і з достатнім правом, бо про наші якості можна судити лише шляхом порівняння з іншими. Громадянська безпорочність визначається залежно від місця і часу. Я вважав би за цілком справедливе, якби Ксенофонт похвалив Агесилая за таке: такий собі сусідній цар, з яким Агесилай раніше бився, попросив його дозволити йому пройти на свої землі; Агесилай відповів на це згодою і надав йому вільний прохід через Пелопоннес; і він не тільки його не кинув у темницю і не підніс йому отрути, хоча той був у його руках, але виявив йому люб'язне прийняття і нічим його не скривдив. При поглядах того часу в цьому не було нічого особливого: але в інші часи і в іншому місці на шляхетність і великодушність такого вчинку звернули б безперечно велику увагу. А наші пройди без честі і совісті підняли б його на сміх — ось до чого далека спартанська простодушність від французьких норовів!

І у нас не перевелися доброчесні мужі — правда, на нашу мірку. Якщо чиясь моральність підпорядкована правилам, що підносяться над загальним рівнем доби, то хай така людина або в чомусь уріже і пом'якшить ці правила, або, і це б я їй скоріше за все порадив, заб'ється в свою буду і не топчеться серед нас. Що він міг би від цього виграти?

Як я святого й виборного мужа побачу,

Порівняю це чудо з дитям двоголовим,

Чи з появою дивною риби під плугом,

Чи із мулом вагітним.

Ювенал, XIII, 64—66

Можна жалкувати про кращі часи, але годі втекти від свого часу: можна мріяти про інших правителів, але слухатися, попри все, доводиться нинішніх. І, мабуть, більша заслуга слухатися поганих, ніж хороших. Хай бодай якийсь куточок нашого королівства осяється світлом своїх питомих і звичних законів, і я одразу поспішу туди. Але якщо ці закони почнуть на біду суперечити собі самим і заважати одне одному і на цьому ґрунті виникнуть дві ворожі партії, вибір між якими нелегкий і викликає сумніви, моя постанова, десь найпевніш, буде полягати в тому, щоб якось утекти і сховатися від цієї бурі; а тим часом за мною, може, тягтиме руку сама природа чи мінливості громадянської війни. Я міг би без вагання висловитися, за кого я, за Цезаря чи Помпея. Але за тих трьох пройдисвітів, які прийшли слідом за ними, тільки й зоставалося, що сховатися або віддатися на волю хвиль; і я вважаю за цілком дозволенне, якщо розум більше не в стані заряджати державою:

Куди завертаєш, сховаєшся де?

Верґілій, Енеїда, V, 166

Начинка, яку я сюди напхав, відвернула мене від моєї теми. Я збився на манівці, але радше з власної примхи, ніж з неумілості. Мої думки снуються одна по одній — правда, іноді не в потилицю одна одній, а на певній відстані, — але вони все ж таки бачать одна одну бодай краєчком ока. Я пробігаю поглядом певний діалог Платона, що являє собою химерну і пістряву суміш; початок його про любов, кінець — присвячений риториці. Давні нітрохи не боялися такого сплету і з незрівнянною гожістю дозволяли підхоплювати себе повівом вітру або, що теж можливо, прикидалися, ніби справа стоїть саме так. Назви моїх розділів не завжди цілком охоплюють їхній зміст; часто вони тільки злегка його намічають, служачи ніби віхами, на зразок таких заголовків, даних своїм творам старожитніми: Андрій, Євнух — або таких титулів-імен, як Сума, Цицерон, Торкват.

Я люблю біг поезії, багатий на стрибки і всякого роду курбети. Це мистецтво, як мовить Платон, легкокриле, стрімке, лукаве. У Плутарха є твір, де він забуває про свою тему, де предмет його розважань, похований під цілою купою побічного матеріалу, появляється на поверхню лише від випадку до випадку; подивіться, як він розповідає про Сократового Демона! О Боже, до чого знадливі ці раптові відбіги, це невичерпне розмаїття, і вони тим більше вражають нас своєю красою, чим випадковішою і незумиснішою вона постає. І якщо хто губить нитку моїх думок, то це несумлінний читальник, а зовсім не я; він завжди може знайти десь у куточку якесь слівце, якого цілком достатньо, щоб усе стало на своє місце, хоча таке слівце і не зразу розшукаєш. Завжди і всюди я домагаюся розмаїття, при цьому галасливо і нав'язливо. Мій стиль і мій ум однаково схильні до вештання. Краще трохи шалу, ніж тьма глупоти, говорять настанови наших учителів і ще переконливіше — залишені ними приклади.

Тисячі поетів проходять свій шлях, понуро плентаючись, і їхня поезія наскрізь прозаїчна: зате краща антична проза (і тут я розсипаю її