BooksUkraine.com » Сучасна проза » На високій полонині. Книга 2. Нові часи (Чвари), Станіслав Вінценз 📚 - Українською

Читати книгу - "На високій полонині. Книга 2. Нові часи (Чвари), Станіслав Вінценз"

114
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "На високій полонині. Книга 2. Нові часи (Чвари)" автора Станіслав Вінценз. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 149 150 151 ... 194
Перейти на сторінку:
посланець з листом від Пані-Матері. Уявіть собі: вона прийздить наступного тижня! Я хочу ще сьогодні закінчити листа до вас, бо і так не засну. А ще хочу у вас позичити відваги перед цим візитом. Крім того, коли вона тут, то ми постійно зібрані і немає мови про якісь листи. Та, зрештою, не можна й дивуватися. Пані-Мати є обов’язковою, звикла, що упродовж років на її плечах лежить відповідальність за все, і це навіть відразу видно по її лиці. Тому вона довіряє тільки самій собі, постійно контролює, іноді картає. Не всі це розуміють, тому прислуга, часом без потреби, тремтить перед її перевірками. Щоправда, наші діти зовсім не тремтять, а навпаки, коли “Буня” приїде, воюють, майже тріумфують у нас понад головами, як миші над мертвим котом. Найважчим є те, що у Пані-Матері такий вразливий гонор, її надзвичайно легко зачепити, якщо вона стикається з чимось новим, чого не знає. Бо завжди або щось скажеш, або не доскажеш, а може навіть найгірше, коли нічого не скажеш, оскільки Пані-Мати любить відкритість, але як же бути відкритою такій, як я, надто відкритій, і яка саме боїться вибриків своєї відкритості. Я все ще не можу пристосуватися, і коли вона має приїхати, то я за кілька днів до того вже не можу спати, і навіть коли прийде лист, то у мене б’ється серце так, як сьогодні. Навіть, коли вона мені присниться, то я раптово прокидаюся і більше не сплю. З цього ви можете бачити, що я вже не в одному зуміла провинитись, та найгірше те, що сама не знаю — у чому. Бо у нас дома не було атмосфери такого гонору і навіть, коли найстарша сестра приїхала з Німеччини з великого міста, і цілими днями розповідала, що це не годиться, а те — поганий тон, то я завжди прекрасно спала. Але що ж зробиш? Мій чоловік так любить і шанує Пані-Матір, що навіть ніколи не сів би в Її присутності, хіба, якщо вона йому накаже. А коли Пані-Мати їде чи коли від Неї немає повідомлень, він стає дуже сумним, а я вам зізнаюся, що коли вона їде, то я сплю чудово, навіть стаю веселішою. Так негарно, я знаю, це навіть гріх, але це все тому, що я постійно боюся того, що вона мене не любить. Вона на мене не дивиться, а лише в бік, тільки іноді коротко так пронизливо гляне, що я відразу починаю думати, що може я щось не так зробила, може щось розбила, може не доглянула щось, а може навіть щось у неї забрала без дозволу. І справді, під таким поглядом вже кілька разів склянка, а одного разу і тарілка, випали мені з рук. Правда й те, що тут нічого не скажеш, вона могла собі вимріяти і кращу невістку для такого сина. Не таку смаркату, якою я була тоді, більш освічену щодо мов чи музики та більш досвідчену в світі. У її очах я була не лише провінціалкою, але передусім я була схизматичкою, якоюсь там румункою, і мала всього лиш 18 тисяч гульденів (та й це добре при наших родинних порядках), так, це правда, але вже сталося, а мені весь час здається, що Пані-Мати не забуває і навіть не хоче забути про мої недоліки і провини. Мені важко здогадатися, в чому тут справа, тому коли вона приїжджає, я постійно боюся, хвилююся навіть вночі, а наступного дня чоловік дивиться на мене і каже: «ти знову плакала». Але ж ні! Ви знаєте краще за інших, що я ніколи-ніколи не плачу. Часом людина усвідомлює власні гріхи і провини тільки випадково. Минулого літа, коли Пані-Мати поїхала, одна стара баба, кухонна помічниця, звана Варваруца, глянула на мене і посміхнулася з помітним задоволенням. “Чого ви смієтеся, Варваруцо?” — питаю. “Я рада, що ви тішитесь, панусю” — каже Варваруца. “Чого б мені тішитись?”. “Як це чого, що стара пані поїхала”…

Я думала, що мене холодний параліч вхопить, гарно ж я тепер виглядаю в людських очах. Я відразу побігла до дзеркала, подумала і побігла під образ Матері Божої Ченстоховської. Її очі дивилися на мене уважно, щоб я говорила правду. І підчас молитви виявилося, що я полегшено дякую за те, що Пані-Мати вже поїхала. Церква близько, тож я побігла до нашого старого каноніка, але що з цього? Йому легко говорити, він сам святий, тож і сміється з людських гріхів. Посміявся з мене досхочу. А все ж це старенький мудрий, шанований, всі його люблять, навіть Пані-Мати його любить, каже про нього нераз: “Веселий священичок, краще вже такий, ніж інші, але чого він постійно на проповідях говорить, що всі люди рівні? Через це місцеві селяни давно вже вирішили, що вони кращі від нас, подивитись тільки, як вони на нас зверхньо зиркають”. Так говорить Пані-Мати.

Тут починається найважливіший пункт і для нас дуже болючий. Це важко пояснити, але постараюся, бо сьогодні особливо хочу, щоб мені полегшало на серці, і втішаюся тим, що ви мене зрозумієте. Вам треба знати, що у нас в долинах, у маєтку матері і, зрештою у всій Польщі, є великий поділ між панами і простолюдинами, а в Румунії ще гірше. Правда, стосунки іноді бувають добрими, але все ж це два різні світи. Тут у Галичині ще двадцять два роки тому селяни були у панщинній залежності від землевласників, змушені були примусово відпрацьовувати визначену кількість днів і не могли самовільно переселятися. Тимчасом тут у горах такого не було, селяни кажуть, що вони не були ані мужиками, ані підданими, а тільки «ґаздами», тобто вільними господарями і неначе громадянами. Пані-Мати їх не любить, дивиться на них з огидою, говорить про них, що це самі розбійники, бо їхні предки нераз влаштовували напади. І каже, що вони огидні гуцули. Та в чому ж вони винні, що їх Пан Бог створив гуцулами? Та й чи вони одні нападали? А наші предки хіба ні? Мій чоловік, натомість, вирішив тут мешкати до кінця життя і поставив перед собою велику мету. Я це зрозуміла тільки після шлюбу, але відразу, а саме тоді, коли ми приїхали сюди з чоловіком. І тоді я з усього серця приєдналася до його мети. Колись я вам описувала все моє весілля, багато дрібних незначних подробиць, і тільки тепер через роки бачу, чим був приїзд сюди, бо це якось наростає, збільшується.

Звідси на

1 ... 149 150 151 ... 194
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На високій полонині. Книга 2. Нові часи (Чвари), Станіслав Вінценз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На високій полонині. Книга 2. Нові часи (Чвари), Станіслав Вінценз"