Читати книгу - "Гірка правда"

Запам'ятаймо добре, який в дійсності характер мали (й мають) ОДВУ та УНО. Це були "трансмісії" ОУН на українську еміграцію у США і Канаді, отже це не були громадські організації.

Головою ОДВУ був проф. Олекандр Грановський-Ніприцький, відомий в Америці вчений-ентомолог, поет, великий український патріот. І... не так уже далекий свояк моєї дружини. Я не вірю, щоб проф. О. Грановський дійсно був націоналістом, у розумінні визначень чільного ідеолога ОУН Дм. Донцова. Той вчений-ентомолог був великим гуманістом, що видно з його поезій. Йому, мабуть, піднесли націоналізм у патріотичній упаковці і таким чином "купили" собі О. Грановського для ОДВУ.

У Канаді, в рамках УНО, діяли - Українська стрілецька громада, в склад якої входили здебільша колишні вояки УГА - Української галицької армії, побіч неї Організація українок Канади, МУНО - Молодь українського національного об'єднання. Це були так звані "братні організації УНО". Серед них є ще згадувана вже тут організація УВФ (Фонд, не Фронт).

ОДВУ в США вдержувала контакти з осередком ОУН в Гданську, званому "Мімозівкою", і до 1935 р. встигла передати на потреби ОУН 150.000 дол. У США націоналісти контролювали щоденник "Свобода", католицький щоденник "Америка", "Народне слово" й "Україну".[492] Натомість УНО в Канаді видавало "Новий шлях", саме той, в якому я став на працю як технічний коректор.

Друга книга Мойсеева має назву "Вихід", по-грецьки "ексодос", В ній говориться про переслідування Ізраїля в Єгипті й вихід - мандрівку з єгипетської землі, з дому неволі в обітовану країну. Мали свій "ексодос" також українці в час і після II світової війни. Велика, дуже велика їх кількість збільшила стан української еміграції на Заході. І, як правило, вони підсилили тут націоналістичний табір.

Аналізуючи стан української діаспори в США і Канаді, шукаючи причин підсилення українською еміграцією після II світової війни націоналістичного табору, треба вернутися до причин цієї еміграції. Самозрозуміло, що вона не була однорідною. Такою, або майже такою вона стала вже тут. Які чинники цьому сприяли? Де шукати першопричин такого стану речей? Спробуймо ще раз вернутися до тих жахливих часів, коли життя людське не варте було й копійки.

Почнемо з т. зв. "дивізійників", тобто вояків СС дивізії "Галичина". Про їхній вихід з поля бою по німецькому боці й про полон на території дій британських армій, написав книжку Василь Верига.[493]

Говорячи про українську еміграцію на Захід після II світової війни, весь час треба мати на увазі той факт, що вона відбувалася вже після звісної промови Вінстона Черчіля в американському місті Фултон, започатковуючої період "Холодної війни" Заходу з СРСР. Саме на цьому тлі слід розглядати процес еміграції до Великобританії, США, Канади.

Козирною картою "дивізійників" була боротьба дивізії проти Радянської Армії. У своєму виправдовуванні перед колишніми союзниками СРСР, "дивізійники" дійши навіть до того, що твердили про репресії німців проти дивізії. В меморіалі, підписаному 90 підстаршинами і стрільцями до Головного командування таборів полонених в Італії, органу військової адміністрації Великобританії, було написано:

Тісна співпраця між УПА і дивізією існувала цілий час, чому протидіяли німці, розстрілюючи цілий ряд старшин і стрільців, закидаючи їм звязок з УПА, а багато членів УПА публично (публічно - В.П.) розстріляно. [494]

Правдами й неправдами продіставалися на Захід ті, хто був в УПА або співпрацював з нею. Всі вони, самозрозуміло, націоналісти. Але як же сталося, що майже всі "східняки" стали тут націоналістами?

Щоб дати об'єктивну відповідь на це запитання, треба вернутися до часів німецької окупації.

Літо 1941 року. Це тільки вісім років від голодової смерті коло семи мільйонів українців у наслідку штучного, на наказ Сталіна організіваного, голоду. Це тільки коло десяти років

від розкуркулювання, від фізичного нищення українського селянина, як класу куркулів і середняків, тобто найактивнішого сільського елементу. Це тільки чотири роки від єжовщини - майже поголовне винищування української, навіть комуністичної, інтелігенції.

Приходять німці. З засуканими рукавами, здорові, в шкіряних черевиках, озброєні небаченою технікою. Чи мусіли, задурманені більшовицькою брехливою пропагандою, знати українці про суть нацизму? Адже українці на т. зв. підрадянській Україні не мали доступу до жодної об'єктивної інформації - ні до преси, ні до радіо.

А вслід за німцями прийшли "похідні групи ОУН". Що про ОУН могли знати українці підрадянської України? Що вони могли знати про ідеологію ОУН? Принаймні на перших порах нічого не знали.

І знайшлися українці - селяни, інтелігенція, робітники, вчені - котрі, справедливо ненавидячи більшовицький тоталітарний режим, не відаючи про суть гітлеризму й українського націоналізму, добровільно, а інколи й під примусом окупанта, ставали працювати на німців - хто в німецькій місцевій адміністрації, хто в господарських установах, хто став старостою, а то й у поліції, хоч до неї, слід це підкреслити, йшов найгірший елемент, часто людське шумовиння. Проте вирішальна більшість з-посеред тих, хто став співпрацювати з німцями, це були люди чесні, це були патріоти. Вони у своїй більшості невдовзі збагнули, що пішли не тим, що треба шляхом, та вже було запізно. Початкові успіхи німців незабаром перейшли в поразки, німецькі армії почали відступати з України. Що ж мали робити всі