Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-Ти їх вбивав!

-Я людина цілеспрямована, чого тільки не зробиш задля своєї мети. - Чоловік знову засвітився щасливою усмішкою. - Ти знаєш, тільки зараз я розумію фрази про злодіїв із фільмів та книжок: «У злодіїв немає майбутнього», «Тільки головні герої достойні зустріти хепі енд». Звідусіль зараз люди щось там намагаються здаватися розумними розповідаючи про те, що треба бути головним героєм у своєму житті. А що, якщо ти вже головний герой? Просто не по ту сторону. Не на стороні добра. Що, якщо ти той самий антигерой? У вашій історії головний злодій — я, а в моїй це дехто інший. Той, через кого я все життя біг вдалину, аби тільки не вбили вояки, яких той наймав. Той, кого всі вважають святим та хорошим. Навіть, сука мої батьки! Той, чия тінь була ціннішою за моє тіло. Той, - рука чоловіка різко піднялась вгору, - хто зараз так поважно стоїть серед вас та боїться навіть заговорити із братом!

-Чому ж боюсь, - Вааседал Дмитрович вийшов вперед вставши зі мною в першу лінію, - привіт, братику.

-Он як, ти ще й глузуватимеш з мене? Серйозно? Зараз? Коли за моєю спиною стоїть багатотисячна армія нечисті? Тобі не здається, Ваас, що ролі дещо змінилися? Зараз не ти керуєш!

-Помиляєшся, малий. Я керував, керую та керуватиму. Так, можливо я і не найкраща і не найсвітліша людина у світі. Але як мінімум я достойно виховав Генрі і зараз він має досить таки непоганий розум та манери. Як би ти ще й не загадив в останні роки хлопця своїм вихованням — він би був взагалі ідеалом. Але то вже дрібниці. 

-Як то кажуть око за око. Ти вбив батьків, а я відібрав у тебе сина.

-Хіба ж тільки його?

-А, стій-но, ти про ту шалаву? Брате, навіть не починай. Сам подумай, хіба нормальна жінка стане давати своєму пацієнтові?

-Армія! Вперед. До біса це все ... !

-Ма-аги!

-Стійте!

***

  Всі вже встали напоготові до битви, як раптом за нашими спинами почувся знайомий жіночий голос. Аїдо, якого біса ти виперлась у двір саме зараз?!

-Аїдо, зайди будь ласка назад в академію! - Крикнув ректор.

-А ти на неї не кричи, вже дівчинка доросла, сама вирішить що їй робити. - Синій Волос розквітнув прям на очах. - Мила моя, невже ви таки передумали?

-Аїдо, я сказав зайди в академію!

-У мене було достатньо часу на роздуми, - маги розступалися перед нею, як в тих фільмах. Цього ранку від неї віяла якась особлива енергетика, щось неймовірно магічне. Маги розділилися на дві половини, утворюючи прохід для майбутньої королеви. Вона була в самій тільки нічній білій сорочці, яка ледь закривала коліна й руки та з тим клятим медальйоном на шиї, який вона надягнула ще в замку. Довге, гладке, вогняно-червоне волосся перетікало по її спині зі сторони в сторону від кожного її кроку. Вітер вгамувався зовсім, навіть легенького вітру не було. Тільки зараз я помітив, що ноги в неї також босі. Захворіти вирішила!? Пройшовши половину «Доріжки від адептів» дівчина продовжила, - ти дійсно розумний чоловік. 

-Що вона меле?! - В один голос сказали я і ректор, той відразу потягнув мене за руку до себе.

-Вільяме, може хоча б ти мені поясниш що тут відбувається?! - Тихо, неначе боячись, що Аїда почує прошепотів Вааседал.

-Як би ж мені хоча б хтось пояснив це ...

-Я згадала нашу минулу розмову. Там, в Столиці. Тоді ти розповів мені свою історію і для чого тобі мій вогонь. Знаєш, я дійсно тобі дуже сильно співчуваю! Я не знаю і не хочу знати як ти пережив це все. 

-Нарешті хоч один розумний маг. Ну і якою буде твоя відповідь? - Чоловік розвів руки в сторони запрошуючи Аїду підійти ближче.

  «Не йди! ... »

  «Прошу, зупинися! »

-Я повністю розумію тебе, але в той же час, - Аїда зупинилась між мною та ректором, дійшовши вже до першої лінії магів, - я розумію свій народ. Я не хочу цієї війни і аби хоча б хтось постраждав!

-Я також! - Знову граючи, як на сцені, чоловік приклав руку до серця намагаючись довести свою невинність. - Бачиш, у нас значно більше збігів, аніж ти думаєш.

-Аїдо, не ведись! Ти ж бачиш, що це все суцільна маніпуляція та маневреність! 

-Можливо ти і не хочеш цієї війни, - агов, ти так відкрито будеш ігнорувати мої слова?! - але точно не жертв. Давай будемо чесними, тобі все одно скільки людей, або магів поляже задля твоєї цілі. 

-Ти ж неначе мене не засуджувала!

-І я тебе не засуджую! Як би якийсь мудак, Вааседал Дмитрович, не ображайтесь, забрав у мене батьків, кохану, дитину! Все забрав! Я б також плювала на почуття інших і просто йшла б далі. Але, чи впевнений ти, що це єдиний вихід?

-Впевнений. Я шукав вихід. А тепер питання від мене, принцесо. Якою буде твоя відповідь стосовно моєї пропозиції? Ти приймаєш вибір, чи тікатимеш?

  Дівчина стояла нерухомо в декількох сантиметрах від мене. Від неї йшов теплий пряний аромат та неймовірна енергетика. Таке відчуття, що ця маленька дівчинка зараз натягнула на себе залізні броню та готові битися по-чоловічому сильно, але по-жіночому мудро й хитро.

-Аїдо, прошу тебе, подумай двічі! Це нам зовсім не треба! У нас є велика армія! Ми переможемо!

-Але якою ціною ... - дівчина навіть не повертала на мене голови. Вона вперто дивилась прямо. Кудись вглиб лісу, неначе вишукуючи звідти відповідь.

-Аїдо ...

-Вільяме, - вперше з моменту сварки у замку дівчина повернулася до мене та подивилась в очі. Не злим, не сердитим, а дуже-дуже теплим та рідним поглядом. Це виглядає ніби ... ніби вона продається зі мною! - скажи, а заморожена колись троянда спроможна знову розквітнути?

-Щ-що?

-Я погоджуюсь на твої умови, Король Темряви!

***

-ЩО?! 

-Аїдо, ні!

-Аїдо, зупинись негайно!

-Якого біса!?

  Адепти й друзі вигукували дівчині в слід купу питань, які все одно залишаться без відповіді. Я це розумів. І в той же час кожне із цих питань пролунало і в моїй голові. Як це розуміти? ...