Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

  Галас та крики ставали все дедалі гучнішими. 

  Ворог наближається ...

-Хлопці, візьміть максимум зброї та роздайте бойовим магам! Нехай у кожного в руках буде хоча б той клятий меч!

-Домовились, друже. Біжи до людей вниз, думаю скоро тут буде занадто спекотно.

  Враховуючи силу Синього Вогню все буде рівно протилежно. Чорт його знає на що ще спроможний його лід, окрім як перетворювати живих людей в крижані статуї.

***

  У дворі творилося просто якесь пекло. Маги бігали зі сторони в сторону вже не замислюючись над тим, чи не зіб'ють кого, чи всі спустилися із будівлі. Голова кожного була забита лише одним: хоча б вижити. Небо над головами застелилося тінню від драконів, яких попередньо вже випустив ректор. В повітрі стояв галас ще більший, аніж від орди нечисті з лісу. Від кожного із нас за кілометр віяло тривогою та страхом. Здається цей настрій передався і середовищу довкола. Вітер, дерева, вода зашуміли так голосно, неначе намагаючись загасити цей галас собою. Але стихія безсильна перед наляканими людьми.

-Ще раз! ... Оpaca clypeum a nequitiae protege! ... Не опускайте руки, відьми, давайте ще раз! 

  Кара із групою відьом намагаються виставити захист над академією, але через перенапругу енергії довкола вони ніяк не могли сфокусуватися на справі.

-Вільяме, у нас проблема! - З-за боку до мене підбіг запиханий одногрупник. - Річка біля лісу знову змінила свою течію. Вона знову тече вгору, як тоді!

-От чорт! Із ними відступники! Дякую за інформацію, Гаррі, я побіжу туди спробую щось змінити. А ти спробуй вгамувати тут трохи магів, відьми навіть щит виставити не можуть через клятий галас довкола.

  Зміна течії річки завжди свідчить лише про одне — маги відступники знову вступили в силу і нахарчувалися енергією інших зниклих магів. Якщо зараз крізь ліс на нас йде армія нечисті, маги відступники точно не втратять можливості доєднатися до них. 

  Не встиг я вийти за ворота академії, як був готовий повертатися вже назад.

-Всім зібратися біля головного входу! - Кричав я в повне горло, аби встигнути донести інформацію до кожного. - Ворог вже близько! Кидайте свої справи, краще працюйте з енергією та збирайте силу в одне ціле! Бойові маги — зброя! Відьми — амулети! Всі інші за мною!

  Синій Вогонь вже прямував напряму до академії. Ліс залишився далеко за його спиною. Коли я вийшов за ворота ми зустрілись із ним поглядом. Таке відчуття, що він вже відчуває себе переможцем в цій боротьбі. Але ми також маємо сили та ... Ех, шо я розповідаю. Головна наша сила зараз досі зла на мене і ...

  Стоп! А де Аїда?

-Каро, - я моментально підбіг до дівчини, яка в той момент вже стояла біля входу із іншими магами й відьмами.

-Що ти в біса хочеш, не бачиш я зайнята!

-Я ж сказав кидайте свої справи, зараз треба сили вберегти!

-А захист вам хто створе? Може ти?!

-Так до біса той захист! Аїда де?

-А вона що не вийшла з усіма у двір? - Дівчина почала очима бігати по двору. - Чорт! Здається вона залишилася в кімнаті!

-Ти ... ! - Тільки почав я фразу, як дехто з-за спини мене перебив.

-Так, так ... Хто тут у нас? Король Нествілу та Гормалю, єдиний син короля Лева і ... ! Почекай-но, вже ж ні. Просто принц Вільям. Принц, корону якого забрала маленька сільська дівка, яка вже в скорому часі має стати нашою королевою. Я нічого не опустив?

-Є момент, - я повільно повернувся до короля темряви обличчям. Як же паршиво виглядала його армія. Більшість вже ледь ходять, хто без руки, хто без ноги, в кого взагалі тулуба нема. Але в кожного є цей звіриний голодний погляд. Вони нас розірвуть по шматтям, якщо ми не зможемо захищатись ... - ти забув, що зараз знаходишся на нашій території і та сама сільська дівка сидить в цих стінах. Не боїшся розізлити королеву? Чи ти все ще сподіваєшся на свою нікчемну згоду?

-Якщо ваша королева на стільки ж мудра, на скільки про неї розповідають вона погодиться на мої умови. Сам подумай, якщо я заберу її силу вогонь житиме далі, просто не в її тілі.

-Так, але ти забуваєш один момент. Вона вже не житиме!

-Ох, це дрібниці. Давайте не будемо робити із себе героїв-коханців! Кожен, хто тут стоїть насправді хоче лише своєї вигоди — вберегти своє нікчемне життя, а не життя своєї королеви. Якщо кожному із вас дати вибір — хто помре ви, чи Аїда — я впевнений, більшість обере себе. Така вже ваша людська порода. Людська егоїстична порода!

-Можливо ти і правий, але ти забуваєш одну деталь. Якщо помре Аїда, помре все!

-Ти помиляєшся, любий принце. Умови стихії дещо інакші. Якщо помре дівка нічого не зміниться. Смерть світу відбудеться тоді, коли помре сама стихія. А тут, виходить, вогонь житиме. - Чоловік розвів руки в боки і натягнув на обличчя приторно солодку усмішку. 

-Козел! - Процідив я крізь зуби.

-Но-но, хлопче, давай не будемо розпалювати конфлікт. Я тебе не ображав ... здається. Я не за смертю сюди прийшов.

-Ну тоді йди звідси, чого досі стоїш?!

-Не піду, доки не отримаю обіцяне. Сила дівки має стати моєю!

-Ну і навіщо? Его своє потішити!? Що в черговий раз залишив когось без сил!

-Ти не розумієш ... От чому Лев не віддасть тобі ніколи право бути королем! Ти тупий як баран, принце! Мені потрібен вогонь, щоб повернути до життя тих, хто мені цінний! Багато років тому я залишив один ритуал не закінченим і це призвело до краху всього.

-Ти про Столицю...

-Ти ба, можеш якщо хочеш головою думати! Так, Вільяме. В тому ритуалі мені не вистачило сили, тому що одна проклята відьма в останній момент втікла із поля! Не здогадуєшся про кого я? Твоя бабка мала завершити ритуал магією вогню, але втікла як та підводна криса! За це і поплатилася через роки своєю смертю. А я не зміг довершити ритуал без неї і темна магія просіла глибоко в землю під Столицею. Тоді я почав збирати сили знову, але вже не запрошуючи на ритуал інших магів. В цьому світі нікому довіряти не можна, чи не так? Я почав забирати потрібні мені сили магів.