Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

  Невже почалося?

  Часу на зайві роздуми не було. Треба як найшвидше дізнатися точні причини галасу та сповістити про це магів. Логічнішого виходу як мені дістатися до епіцентру подій, окрім як полетіти на драконі я не знайшов. Вже за хвилину я взлетів в небо разом із Рейном. В цей момент мене, мабуть, більше вели емоції та інтуїція, а не холодний розум. Я летів на максимальній швидкості проглядаючи паралельно кожний кілометр землі під нами. І от я знайшов їх ... Тисячі напів живої нечисті різних розмірів та видів. Разом із нечистю летіла зграя воронів. Ясна справа, що один із них — наш любий ворог — Синій Вогонь. Він хотів напасти неочікувано, тоді, коли ніхто того не чекає. Коли більшість ще сплять і десятий сон бачать. Звісно, при такому розкладі подій він би дуже швидко отримав перемогу просто перебивши всіх і знайшовши свою головну ціль.

  Чорт! Аїда! 

  В академії все ще ніхто нічого не знає про напад, а я тут над лісом літаю! Придурок! Чому останнім часом я так гальмую?!

  Крижаний ранковий вітер пакісно був в очі відбираючи можливість вільно дивитися вперед та контролювати ситуацію. Можливо із цим якось пов'язаний той самий маг, який зараз знаходиться в декількох кілометрах від академії. А можливо просто погода дуже повільно перетікає із зимової в весняну. Небо неначе передчуває небезпеку закрившись від всього світу темними хмарами. Ані єдиного променю сонця не проскоче крізь таке небо! Академія в цей час виглядає досить моторошно. Темна кірпічна будівля, відсутність світла в усіх вікнах. І ні однієї живої душі ... 

  А ні, я помилився. У двір вибігла компанія хлопців. Мої одногрупники із факультету бойової магії. Брати Лі також тут. 

-Агов! - Наближаючись до землі спробував я привернути увагу. 

  Відчувши землю під ногами я дав дракону команду летіти додому, але той стояв як вкопаний далі поруч зі мною.

-Вільяме, що відбувається?! Ми чули вибухи та крики! - Підійшов до мене напружений Вілл.

-А ти як думаєш, що відбувається? - Я пробігся поглядом по всім хлопцям. Налякані, як ті миші. - Війна насувається на наші душі. Ворог вже за лічені кілометри від нас. Армія має бути десь неподалік.

-Якщо насувається війна, тоді якого біса ти такий спокійний?!

-А яка буде користь, якщо я буду істерити як мала дівка? Це щось змінить? Ні! Змінити щось ми зможемо лише в тому випадку, якщо зараз вгамуємо свої емоції та діятимемо разом, Гарі! Давай ми не будемо розпалювати багаття злості та агресії всередині, краще збережи її для ворога, друже.

  В очах хлопців читалась гордість та повага. Вони готові йти за мною в це пекло.

-Що нам робити? 

  Всередині загорілася опора. Відчуття, коли тобі готові довіритись, як командиру не передати словами. Тобі довіряють одночасно все: своє життя, здоров'я, майбутнє, волю. В той час мозок розумів на скільки велика відповідальність лягає на плечі разом із цим авторитетом. Але зараз я точно не підведу. Не дозволю.

-Для початку треба всіх розбудити, не дайте дійти до того, що хтось застане це все зненацька! Давайте зараз розділимося, частина пробіжить всі корпуси та розбудить кожного мага, а інша частина піде зі мною до ректора за планом та зброєю. 

-Скільки у нас є часу приблизно? - Вже відділившись від компанії крикнули декілька хлопців.

-Не більше пів години до їхнього приходу! Тому додайте швидкості, хлопці! Не як на тренуваннях спортивної витривалості, а реально видавіть із себе максимум!

  Я знав, що дістатися академії для нечисті й перевертність не складе ніяких зусиль. Вони швидкі, витривалі, їм не потрібне паралельне харчування, чи додавання енергії. Вони можуть пройти тисячі кілометрів без єдиної краплі втоми. Чого не скажеш про нас. Хоча ми і маги, які, здавалось би, сильніші за звичайних людей — у нас все ще більшість рис ідентична. Ми швидко втомлюємося, ми потребуємо в закритті базових потреб і головний наш мінус — ми залежні від емоцій.

***

  Вже за кілька хвилин половина академії вибігала із будівлі у двір. Як не як, якщо зруйнують фасад більшість магів застрягнуть під завалами. В той час я, Шилл та Вілл прямували до того самого сховища зброї разом із Вааседалом Дмитровичем.

-Якого біса я дізнаюся про все ледь не останній? На мені ж буде задача вберегти адептів та академію від агресії! Вільяме, чому ти до мене відразу не прийшов!? 

-Оой прошу не скигліть! - Вже не витримав я його нудоти. - Ви чоловік, чи хто?! Що за готовність така! 

-Замість того, аби злитися на Вільяма, краще подякуйте! - Почав злитися і Вілл. - Як би він не почув першим вибухи та крики та не полетів перевіряти ви б вже давно трупаком лежали!

-Не починай, га! І сам знаю. Просто складно зараз прийняти ситуацію.

-Всім складно, але ми чомусь не жаліємося яке все погане, які всі довкола погані і так далі! Як би ще й я жалівся бігав, що ж тоді було?

-Так, а повчай мене як малого хлопчика! Ми вже дійшли до сховища, Шилле, дай мені ключі.

-А хто ж вас повчатиме, як не я?

-Вільяме! - Десь за спиною пролунав злий голос Кари. - Якого біса ти мені нічого не сказав!? Це як взагалі називається!? Я лежу в кімнаті, намагаюсь увійти в практику, аби зазирнути у майбутнє. І в цей момент до мене вриваються двоє хлопців із криками: «Не тупи, війна на дворі!».

-Слухай, ти хоча б в кімнаті лежала всю ніч! А я по двору вештався!

-А от не треба було жінку злити! Ми в гніві і не на таке спроможні!

-А-ну циц обидва! Вільяме, доступ до кімнати зі зброєю я даю тільки тобі. Беріть зараз звідти все, що потрібно і бігом на вулицю! - Ректор швидко дав мені в руки ключі і побіг коридором на вихід, паралельно говорив собі під ніс. - От тобі бляха і практика з бойового мистецтва буде!

-Привезли одну на навчання на свою голову ... Вільяме, не спи! Йдіть із хлопцями в кімнату! Часу мало! Я побігла своїх дівчат шукати, спробуємо який не який захист поставити.

  Час біг нестерпно швидко.