Читати книгу - "Протистояння. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ллойд мовчки почервонів і нічого не сказав, хоча жінка все одно була або ненормальна, або накачана чимось по саме нікуди.
— Дай Ллойдові руку, люба, — мовив темний чоловік.
Наче робот, Надін простягла руку. Її очі й далі байдуже дивилися в якусь точку над плечем Ллойда.
«Боже, який кошмар», — подумав Ллойд. Попри холод від кондиціонера, його тіло вкрив легкий піт.
— Дуж’приємно, — сказав він і потис м’яке тепле м’ясо її руки.
Після того Ллойду довелося подолати потужне бажання витерти руку об штани. Рука Надін так і продовжила обм’якло висіти в повітрі.
— Можеш покласти руку, кохана, — сказав Флеґґ. Надін знову поклала руку на коліна, і там рука почала звиватися й викручуватися. Ллойд із чимось на зразок жаху зрозумів, що вона мастурбує.
— Моя дружина неповносправна, — гигикнувши, сказав Флеґґ. — І вона, як то кажуть, при надії. Привітай мене, Ллойде. Я буду татом, — і знову це гигикання; неначе щури тихими швидкими лапами пробігли за старою стіною.
— Вітаю, — промовив Ллойд синіми, немов не своїми губами.
— Ми можемо обговорювати при Надін наші секретики, правда, люба моя? Вона мовчатиме, як могила, хе-хе. Що в Індіан-Спрінгс?
Ллойд зморгнув і спробував перемкнути передачу в голові, почуваючись голим і беззахисним.
— Добре, — нарешті спромігся вимовити Ллойд.
— Добре, кажеш? — темний чоловік нахилився до нього, і на мить Ллойдові здалося, що той зараз відкриє рота і відкусить йому голову, як цукерку. Він відсахнувся. — Я б не назвав це точним аналізом ситуації, Ллойде.
— Є деякі інші речі…
— Коли я захочу поговорити про інші речі, то я і спитаю про інші речі, — Флеґґ підвищив голос, який уже неприємно наближався до крику. Ллойд ніколи ще не бачив таких радикальних змін настрою, і це його надзвичайно злякало. — Просто зараз я хочу почути доповідь про стан справ в Індіан-Спрінгс — і краще б ти, Ллойде, мені доповів: для тебе ж краще!
— Добре, — пробелькотів Ллойд. — Гаразд.
Він витяг із кишені блокнот — і наступні півгодини вони говорили про Індіан-Спрінгс, про літаки Національної гвардії та ракети «сорокопуд». Флеґґ знову почав добрішати, хоча з ним важко було вгадати — і взагалі, маючи справу з Ходаком, не можна уявити нічого гіршого, як сприймати щось як належне.
— Як ти гадаєш, вони можуть полетіли до Боулдера за два тижні? — спитав він. — Наприклад… орієнтовно першого жовтня?
— Карл може, напевне, — з сумнівом промовив Ллойд. — Щодо решти двох не знаю.
— Я хочу, щоб вони були готові, — пробурмотів Флеґґ. Він підвівся з місця і став ходити кімнатою. — Хочу, щоб ці люди ховалися по своїх норах до весни. Хочу вдарити по них уночі, коли вони спатимуть. Пройтися містом з кінця в кінець. Хочу, щоб там було, як у Гамбурґу чи Дрездені у Другу світову.
Він подивився на Ллойда — і його обличчя було бліде, як пергамент, а темні очі горіли на ньому власним шаленим вогнем. Його посмішка була схожа на ятаган.
— Навчимо їх засилати шпигунів. Навесні вони вже мешкатимуть у печерах. А потім ми туди підемо і влаштуємо кабаняче полювання. Навчимо їх засилати шпигунів.
Ллойд нарешті отямився.
— Третій шпигун…
— Ми знайдемо його, Ллойде. Не хвилюйся. Зловимо це падло.
Його посмішка повернулася, темна й чарівна. Проте Ллойд устиг помітити мить розгубленості й страху перед тим, як вона з’явилась. А вже страху він на обличчі Флеґґа побачити ніяк не очікував.
— Здається, ми знаємо, хто він, — тихо сказав Ллойд.
Флеґґ у той момент крутив у руках нефритову статуетку, роздивлявся її. Тепер його рука завмерла. Він застиг на місці, й особлива зосередженість поволі з’явилася на його обличчі. Уперше Кросс подивилася в інший бік: спочатку ковзнула очима в бік Флеґґа, а потім швидко відвела погляд. У пентхаусі немов стало задушливо.
— Що? Що ти сказав?
— Третій шпигун…
— Ні, — з раптовою рішучістю сказав Флеґґ. — Ні. Ти кидаєшся на тінь, Ллойде.
— Якщо я правильно зрозумів, він друг такого собі Ніка Андроса.
Статуетка випала з рук Флеґґа і розбилася. За мить Ллойда було піднято за барки зі стільця. Флеґґ так швидко перескочив через усю кімнату, що Ллойд навіть не встиг це помітити. І обличчя Флеґґа опинилося просто впритул до нього — Ллойда палив отой страшний жар, а чорні тхорячі очі Флеґґа були лише на дюйм від його власних.
Флеґґ кричав:
— А ти тут сидів і розводився про Індіан-Спрінгс? Чого я тебе у вікно не викинув!
Щось — чи то те, що темний чоловік виявився в чомусь вразливим, чи просто розуміння того, що Флеґґ не може його вбити, не дізнавшись усього, — дозволило Ллойдові висловитися на свій захист.
— Я намагався сказати! — кричав він. — Ви мені не дали! І ви мені не показували червоний список, який він там не є! Коли б я про це знав, ми б того засранця взяли ще вчора ввечері!
Тепер Ллойд полетів через усю кімнату й налетів на далеку стіну. Зірки вибухнули в його голові — і він, оглушений, осів на підлогу. Похитав головою, щоб у ній прояснилось. У вухах пронизливо гуло.
Флеґґ, здавалося, збожеволів. Він нервово кидався кімнатою, не тямлячи себе від гніву. Надін принишкла, втислась у своє крісло. Флеґґ потягся до полиці з дрібними сувенірами, населеної цілим зоопарком нефритових тварин молочно-зеленого кольору. Якусь мить він дивився на них майже здивовано, а потім змахнув усі на підлогу. Вони розлетілися, наче маленькі гранати. Більші шматки він копав босою ногою, і вони летіли кімнатою. Темне волосся впало йому на лоб. Він мотнув головою, відкидаючи його, і розвернувся до Ллойда. На його обличчі був гротескний вираз співчуття й жалю — і обидва почуття справжні, як тридоларова купюра, подумав Ллойд. Він підійшов до Ллойда, і той помітив, що Флеґґ наступив на кілька гострих уламків нефриту без жодних ознак болю… і крові.
— Пробач, — мовив він. — Випиймо.
Він простягнув Ллойду руку й допоміг йому підвестися. «Як дитина, з якою сталась істерика», — подумав Ллойд.
— Тобі бурбон без льоду, так?
— Чудово.
Флеґґ пішов до бару й налив по велетенській склянці. Ллойд випив половину своєї одним махом. Склянка трохи задеренчала, коли він поставив її на столик. Але йому стало трохи краще.
Флеґґ сказав:
— Червоний список — то така штука: я не очікував, що він тобі навіщось здасться. Там було вісім імен — зараз п’ять. То їхній уряд плюс стара. Андрос був серед них. Але зараз він мертвий. Так, Андрос мертвий, не маю сумнівів.
Він подивився на Ллойда, зловісно примружившись.
Ллойд
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Протистояння. Том 2», після закриття браузера.