Читати книгу - "Хранителі"

— У такому випадку цуценята Ейнштейна будуть розумні, як він.

— Як і майбутні його покоління, поки ми не отримаємо колонію розумних золотистих ретриверів, які розплодяться по всьому світу.

Вони знову замовкли, а тоді Нора вигукнула:

— Ого!

— А він правий, — погодився Трейвіс.

— Ти про що?

— Це справді слід обдумати.

4

Тоді, у листопаді, Вінс Наско ніколи б не подумав, що йому знадобиться цілий місяць на те, щоб убити Рамона Веласкеса — того самого чоловіка з Окленда, який був скабкою у задниці дона Маріо Тетраньї. Вінс не отримає імен людей у Сан- Франциско, які виготовляли фальшиві документи і могли б навести його на слід Трейвіса Корнелла, жінки і пса, доти, допоки не перетворить Веласкеса на купу гнилого м’яса.

Але клятий Веласкес був наче тінь. Двоє охоронців не відходили від нього ні на крок, і через це він радше ставав помітнішим, а не навпаки. Проте всі свої бізнесові оборудки з азартними іграми та наркотиками він провертав із хитрощами, гідними Говарда Г’юза[68], і тим самим підривав оклендську мережу Тетраньї. Він непомітно виїжджав у справах, постійно міняв автомобілі у супроводі, ніколи не повторюючи двічі один і той самий маршрут, ніколи не призначав зустрічі в одному і тому самому місці. Його кабінетом була вулиця, де він ніколи не затримувався надовго, тому його неможливо було вирахувати і прибрати. Веласкес був безнадійним параноїком, який вважав, що живе в оточенні ворогів. Вінс навіть не мав можливості як слід його роздивитись, щоби порівняти зі світлиною, яку дав Тетранья: Рамон Веласкес був привидом.

Вінс зміг дібратися до нього аж на Різдво, і під час ліквідації все перевернулося з ніг на голову. Рамон був удома разом із купою родичів. Вінс потрапив у двір Веласкеса з боку сусіднього дому, перелізши через високу цегляну стіну, що розділяла дві будівлі. Опинившись з іншого боку стіни, Вінс запримітив Веласкеса, коли той з іще кількома чоловіками смажив барбекю на терасі біля басейну. На мангалі покоїлася величезна індичка — де ще можна натрапити на барбекю з індички, як не в Каліфорнії? Вінса побачили одразу, хоч він стояв приблизно за півакра від них. Охоронці потягнулися до кобури за зброєю, тому Вінсу нічого не залишалося, як відкрити по терасі безладний вогонь з «узі». Він розстріляв двох охоронців, Веласкеса, жінку середнього віку (напевно, чиюсь дружину) і літню даму (напевно, чиюсь бабусю).

Клац! Клац! Клац! Клац! Клац!

На подвір’ї і в будинку пролунали крики людей, котрі намагалися заховатися від куль.

Вінсу довелося знову перелазити через стіну на подвір’я сусіднього дому, де, на щастя, нікого не було. Вже коли він був на самому вершечку стіни, латиноси в домі Веласкеса відкрили по ньому вогонь, і йому дивом вдалося врятуватися.

Наступного дня після Різдва Вінс прийшов у ресторан дона Тетраньї у Сан-Франциско, де повинен був зустрітися із Френком Діченціано — поважним капо[69] сім’ї, який був довіреною особою самого дона. Вінс хвилювався, оскільки у братстві існували свої правила щодо вбивств. Дідько б їх ухопив, та вони навіть у туалет ішли за правилами, але найсуворіше дотримувалися кодексу найманого вбивці. Першим правилом було: «Не вбивай людину в колі сім’ї, хіба що вона переховується і дістати її інакше нема більше змоги». За це Вінс не боявся. Але згідно з іншим правилом, не можна було вбивати дружину, дітей або бабусю жертви, щоб дістати її. Будь-який найманий убивця, котрий порушив це правило, ризикує загинути від рук своїх же замовників. Вінс сподівався переконати Діченціано, що Веласкес — це особливий випадок, оскільки ще нікому не вдалося переховуватися від Вінса цілий місяць. Тому він шкодує через те, що сталося в Окленді на Різдво, але це було неминуче.

Якщо Діченціано, а можливо, і дон, будуть занадто розлючені, щоб вислухати його аргументи, Вінс приготував не лише пістолет. Кілер знав: якщо вони захочуть його вбити, то щойно він зайде в ресторан і зрозуміє, що до чого, його оточать і заберуть зброю, щоб він не встиг її застосувати. Про всяк випадок Вінс обмотався ще й пластидом і готовий був підірвати весь ресторан, якщо вони готують для нього могилу.

Вінс не був упевнений, чи зможе пережити вибух. Він уже ввібрав у себе стільки життєвої енергії, що сподівався, що її вже достатньо для безсмертя, якого він так прагнув. Проте Вінс не знав, наскільки він сильний, поки не випробує цього. Якби він постав перед вибором: перебувати в епіцентрі вибуху… чи дозволити кільком гангстерам випустити в нього сотню куль, а тоді зацементувати, перш ніж скинути його у воду… Перший варіант Вінсу сподобався більше і, як він вважав, давав йому трохи більше шансів на порятунок.

На подив Вінса, Діченціано, який був схожий на білку із напханими за щоки горіхами, зрадів, дізнавшись, яким чином Вінс виконав замовлення. Він сказав, що дон дуже хвалив його. Коли Вінс зайшов до ресторану, його ніхто не обшукував. Його і Френка, як найдорожчих гостей, обслуговували в кутовому кабінеті, де подавали спеціальні страви, яких не було в меню. Вони пили «Совіньйон каберне» за триста доларів — подарунок від Маріо Тетраньї.

Коли Вінс обережно зачепив тему про вбитих дружину і бабусю, Діченціано промовив:

— Послухай, друже, ми знали, що Веласкес — міцний горішок і це буде надзвичайно складне завдання, тому, мабуть, доведеться порушити деякі правила. Окрім того, це не наші люди,