Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— І все-таки, — промовила м’яко, але обурено Маргарет, — будь певен в одному, Пітере: якщо з тобою станеться страшне лихо, я залишусь вірна тобі — жива чи мертва.
— Нехай буде так, — зітхнув з полегкістю Пітер, бо він не міг припуститись думки про те, що Маргарет стане дружиною іншого навіть після його смерті, хоча його чесна, проста душа і страх, що решта її життя буде позбавлена будь-якої радості, змусила його говорити те, що він сказав перед цим.
Сховавшись за розквітлим кущем, вони обнялися так, як обнімаються люди, які не знають, чи зможуть ще колись поцілувати одне одного. Присмерк розлучив їх.
Наступного ранку Кастелла і Маргарет знову повели до Зали правосуддя Алькасару. Цього разу Пітера не було разом з ними. Величезну залу заповнили радники, офіцери, гранди й дами. Всіх їх привела сюди цікавість. Але серед них Маргарет не побачила ні Морелла, ні Бетті. Короля і королеви ще не було на троні. А Пітер стояв на відведеному для нього місці, з обох боків біля нього виструнчилась варта. Коли вони неподалік займали свої місця, він привітав їх усмішкою й кивнув головою. Коли Кастелл і Маргарет підходили до своїх стільців, загриміли труби, і в кінці зали попідручки з’явились їх величності Фердинанд та Ізабелла. Всі присутні встали й схилились у низькому поклоні, почекали, поки король та королева сядуть.
Король, якого наші герої побачили вперше, виявився кремезною рухливою людиною з гарними очима та широким чолом. Проте Маргарет, окинувши його оком, помітила, що в нього хитре обличчя — обличчя людини, яка ніколи не забуває про свої власні інтереси. Як і королева, він був зодягнутий у розкішний костюм, розшитий золотом і прикрашений гербами Арагону, в руці він тримав золотого; скіпетра, розцяцькованого коштовним камінням, а біля пояса, як ознака короля-воїна, висів довгий меч з хрестоподібною колодкою. Він з усмішкою відповів на привітання своїх підданих, приклав руку до капелюха й поклонився. Потому його погляд зупинився на Маргарет, і, обернувшись, він дзвінким голосом запитав у королеви, чи це та дама, з якою одружився Морелла, і якщо це вона, то чому він хоче спекатись її.
Ізабелла відповіла, що, наскільки їй відомо, з цією сеньйорою він тільки хотів одружитись, а одружився з іншою, але, як він доводить, помилково. А ця дама заручена з обвинуваченим, який стоїть перед ними. Ті, хто дочув цю відповідь, засміялись.
У цю мить до зали зайшов маркіз Морелла, вдягнутий, як завжди, в чорний оксамит і при орденах. Його супроводжували друзі та адвокати, зодягнуті в довгі мантії. На голові Морелла був чорний капелюх, з якого звисала перлина. Він не зняв капелюха навіть тоді, коли кланявся королю та королеві, бо був одним із тих небагатьох грандів Іспанії, які мали право не знімати головного убору перед їх величностями. Король і королева відповіли на його привітання — король по-дружньому кивнув, а королева холодно вклонилася. Морелла зайняв приготовлене для нього місце. Якраз у цю мить у протилежному кінці зали зчинилася метушня й пролунав голос офіцера: “Дорогу! Дорогу маркізі Морелла!” При цьому маркіз, погляд якого був прикутий до Маргарет, спохмурнів і підвівся зі свого місця”, немовби збирався протестувати, але адвокат, котрий стояв позаду, щось йому шепнув, і маркіз знову сів.
Натовп розступився, і Маргарет, озирнувшись, побачила процесію, що рухалась до них. Частина людей була в обладунках, частина — в білому мавританському одязі, прикрашеному червоним орлом — гербом маркіза Морелла. В центрі процесії крокувала висока вродлива дама. її шлейф несли дві мавританки, на її світлому розпущеному волоссі сяяла діадема, пурпуровий плащ звисав з плечей, наполовину прикриваючи чудове плаття, прикрашене перлами, які Морелла подарував Маргарет, на грудях красувалася низка перлів, подарована маркізом Бетті як компенсація за завдані їй неприємності.
Маргарет дивилася на неї великими очима, а Кастелл поруч бурмотів:
— Це наша Бетті! От уже справді одяг прикрашає людину!
Так, це, без сумніву, була Бетті, хоча, згадуючи її в простій шерстяній сукні в старому домі в Холборні, важко було впізнати бідну компаньйонку в цій погордливій, величавій дамі, яка мала такий вигляд, немовби все життя ходила мармуровою підлогою палаців і спілкувалася з вельможами та королевами. Вона йшла через простору залу, ставна, незворушна, не озираючись по боках, не звертаючи уваги на перешіптування. Вона не глянула ні на Морелла, ні на Маргарет, поки не дійшла до відкритого простору перед перегородкою, за якою перебував Пітер. Варта з витріщеними на неї очима поквапливо звільнила для неї місце. Тоді тричі присіла — двічі перед королевою й один раз перед королем. Потім, обернувшись, поклонилася маркізові, який, потупивши зір, не відповів їй, поклонилася Кастеллу та Пітерові, нарешті, коли дійшла до Маргарет, підставила їй щічку для поцілунку. Маргарет смиренно поцілувала її та прошепотіла на вухо:
— Як поживає ваша світлість?
— Краще, ніж ти, якби ти була на моєму місці, пошепки відповіла Бетті й непомітно підморгнула.
У цей час Маргарет почула, як король промовив до королеви:
— Чудова жінка! Погляньте на її стан і на ці величезні очі. Морелла важко догодити.
— Очевидно, він надає перевагу лебедям, а не павам, — відповіла королева, поглянувши на Маргарет, чия спокійніша й витонченіша врода вигравала поряд з захоплюючою красою її кузини.
Королева вказала Бетті на приготовлене для неї місце. Бетті сіла, почет розташувався позаду, перекладач — поруч.
— Я трохи потрапив у безвихідь, — мовив король, зиркаючи то на Морелла та Бетті, то на Маргарет і Пітера; очевидно, він збагнув комічність ситуації. — Яку ж справу ми повинні розглядати?
Тоді один із радників підвівся й заявив, що справа, яку подано на розгляд
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет», після закриття браузера.