Читати книгу - "Ягня з левиним серцем, Шайна Даймонд"

(Леді Лорейна Грей не зводила очей з білих лебедів у невеличкому озері в парку. Мимоволі вона згадувала, як не так вже й давно на цьому самому місці врятувала маленьку дівчинку Люсі… Зараз у неї було відчуття, що відтоді минула ціла вічність, але пройшов всього лише місяць. І все ж, час не стоїть. На дворі була вже майже літня спека і більшість дам були в легеньких барвистих сукнях, чим самі трохи скидалися на великі квіти. В парку справді було людно: звідусіль чулися голоси і веселий сміх… Життя тривало! 

Поринувши в сумні і тривожні думки, які так і так переносили її до тітоньки з бароном Клемоном, яких вона залишила вдома в саду – Лорейна не відразу почула кузена Дікона, що стояв поряд. Хлопчик вже вдруге просив її піти пройтися вглиб парку, бо дивитися на птахів у озері йому вже набридло. Ніяково всміхнувшись, вона пішла з ним до широкої доріжки, яка простягалася аж до центру парку. Відколи вони приїхали, Лорейна не помітила ще жодного знайомого обличчя,.. принаймні – добре знайомого, але це її не засмутило. От якби вона була з тітонькою, то, напевно, до них вже приєдналося б кілька її подруг. І все ж, почувши у себе за спиною радісний голос маркізи Честлі, дівчина здивовано оглянулася)

Леді Урсула

Леді Грей! Зачекайте, леді Грей!
(Рум’яна і усміхнена маркіза в яскраво-жовтій шовковій сукні поспішала до неї, ніби точно мала сказати щось надважливе! Лорейна пам’ятала, що леді Урсула Доусон не дуже до вподоби тітоньці, але все ж ввічливо дочекалася її. До того ж, маркіза була не сама – під руку з нею ішов високий вродливий юнак. Тримаючи долоні на плечах Дікона, вихованка графині привітно всміхнулася)

Лорейна

Маркізо Честлі, яка приємна зустріч!

(Схоже, маркіза була рада цій зустрічі набагато більше, бо раптом підійшла і звучно розцілувала Лорейну в обидві щоки, обняла)

Леді Урсула

Я теж рада, леді Грей, дуже рада!
Ви тут самі? А де графиня Блейк?..

Лорейна

(Намагається не виказувати розгубленості і стримано відповідає)

Я не сама – з кузеном,
А тітонька… відпочиває.

Леді Урсула

Розумію… Після такого горя – 
Краще у спокої лишитись, вдома.

(Нахиляється до Дікона і всміхається йому)

Який милий хлопчик!

(Ніяково глянувши на кузину, Дікон вклонився маркізі, але залишився серйозним. Супутник леді Урсули, який весь цей час не зводив з Лорейни захопленого погляду – легенько торкнув маркізу за лікоть, ніби нагадуючи про свою присутність. Сама дівчина ще не встигла роздивитися його, але маркіза Честлі тієї ж миті дала їй таку можливість)

Леді Урсула

Леді Грей, дозвольте Вам представити:
Цей молодий лорд – віконт Вільям Керрі!

(Дивлячись на юнака, вихованка графині Блейк трохи схвильовано простягла руку)

Лорейна

Віконте Керрі, я рада знайомству.

Лорд Вільям

Для мене честь познайомитися…
З донькою славетного генерала!

(Віконт привітно всміхнувся і поцілувавши руку дівчини, додав)

Я теж дуже радий, леді Лорейно.
(Розгублена вкрай, Лорейна знову поклала долоню на плече Дікона і відвела погляд, хоч Вільям Керрі… досі дивився на неї. Маркіза Честлі раптом підморгнула дівчині і весело сказала, глянувши на віконта)

Леді Урсула

Скажу відверто, лорде Вільям, та у свої…
Двадцять років Ви – аж занадто сором’язливі.

Лорд Вільям

(Засміявся і зі щирим здивуванням спитав)

Чому Ви так вважаєте, маркізо?
 

Леді Урсула

Якби не я, то Ви і досі спостерігали б за леді Грей,
Ховаючись за деревом і… точно не наважилися б підійти.

Лорд Вільям

(Вдавано важко зітхає)

Визнаю-визнаю, леді Честлі,
Наше знайомство – цілком Ваша заслуга.

Леді Урсула

Тому радійте, що маєте такого друга!

(Жартівливі бесіди віконта і маркізи почали дратувати Лорейну, тому вона вже збиралася ввічливо попрощатися, але юнак раптом перестав посміхатися і серйозно спитав)

Лорд Вільям

Леді Лорейно, чи не відмовитеся Ви
Трохи прогулятися зі мною?
(Маленький Дікон глянув на кузину, сподіваючись почути відмову… і Лорейна таки відмовила б віконтові в його скромному проханні, якби не маркіза Честлі)

Леді Урсула