Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (продовження: 24.03)

Школа сьогодні була, м’яко кажучи, цікавою. Після того, як я розібралася з Денисом і Анжелою вдома, я вийшла на перерву і відчула, як всі погляди приєдналися до мене. Як тільки я зайшла в коридор, кілька дівчат спостерігали за мною з виразом, який можна було назвати "не зовсім зацікавленим, але точно уважним". Я ховала живіт під мішкуватим свитером, але чомусь відчувала, що цього вже недостатньо.

Я вирішила, що в сьогоднішній день я буду як звичайна Віка. Не хвилюватися. І не звертати уваги на ці погляди. Зрештою, у мене є Денис і є Анжела, і це вже багато.

Але як тільки я сідаю на своє місце в класі, до мене підходить якийсь хлопець. Він з класу з паралелі. Я навіть не пам’ятаю його прізвища, але його очі... вони були якісь настільки... дивні. Чому? Тому що він усміхався так, що у мене аж стислося серце.

— Привіт, — говорить він, простягаючи мені якийсь пакет. — Це для тебе.

Я подивилася на пакет. Він був дуже важкий і абсолютно непрозорий. Якби не цей хлопець, я б ніколи не здогадалася, що це. Але це точно не було те, що я очікувала побачити сьогодні. Зі здивованим поглядом я відкрила пакет.

Всередині була... коробка з червоним оксамитом. Можливо, вона була дуже гарна для ювелірних виробів, але чому мені? Я злегка посміхнулася і витягнула коробку. Відкрила її і побачила маленьку фігурку. Я подумала, що це може бути якесь мистецтво або сувенір, але коли я побачила, що це було — мій мозок просто відмовився сприймати реальність. Фігурка... була дуже схожа на маленького гумового динозавра... але з великими очима, що світилися в темряві.

— Це... це подарунок від мого друга, — пояснив хлопець, нервово посміхаючись. — Він знає, що ти вагітна, і це має тебе розвеселити. Динозаври — вони символізують початок нового життя. Ну і ще він подумав, що це буде смішно. Може, я трохи перебільшив з вибором, але це для тебе.

Моя голова просто завила від цих слів. Як, чому, що це за подарунок?! Я стояла і не знала, як реагувати. Спочатку подумала, що це просто жарт, але ж хлопець виглядав серйозно. Він почав червоніти, побачивши мою реакцію.

— Вибач, я думав... що це буде смішно. Не так, правда? — він явно засмутився.

Я не могла повірити в те, що сталося. Динозавр. Це просто... це дійсно було надто дивно. Я навіть не могла підібрати правильні слова, щоб висловити все, що відчувала.

— Ні-ні, все нормально, — я нарешті вимовила. — Просто трохи... несподівано. Але дякую.

Він кивнув і пішов, залишаючи мене з фігуркою динозавра в руках. Я подивилася на неї, перевернула в руках. І якби не ситуація, я б, може, навіть засміялася. Вона була настільки безглузда, що просто не могла не викликати у мене усмішку.

І ось тут мене запитує Анжела, підійшовши, як завжди, коли я була в стані переляку.

— Що це ти знову отримала? — вона заглянула на фігурку.

Я їй показала, а вона почала сміятися:

— Супер! Хоча, може, це й не так погано. Може, малюк і справді полюбить динозаврів?

Я не могла не посміхнутися.

— Це точно найкращий подарунок, який я отримувала за останній час.

Анжела продовжувала сміятись, а я просто тримала фігурку в руках, думаючи: ну, хоч і дивно, але це, мабуть, найкраще, що могло статися. Бо ж це було зовсім не те, що я очікувала, але принаймні це мене хоч трохи розвеселило.