Читати книгу - "Гра в чужу брехню, Олена Гриб"

«Ти хотіла повернутись, і я дозволив тобі це зробити. Думаєш, мене підштовхнуло брехливе смирення? Твоя гра була настільки непереконливою, що змусила мене всерйоз придивитися до тебе. Ніхто ще не рвався назад із такою наполегливістю! Рано чи пізно кожен скоряється долі і йде в небуття. Тут сам час стирає з пам'яті незавершені справи.

Мертві небезпечні. Вони не бояться межі, ба більше, прагнуть перетнути її якомога швидше. А ти… Принцесо, твої капризи сильніші за світ Смерті!

Тобі ніколи не говорили, що головне місце в твоїй мові займає слово «Я»? Тобі плювати на закони людські і божі, ти презирливо фиркаєш, почувши про мораль, для тебе немає нічого дорожчого за себе.

Залишайся. Можливо, ти померла занадто молодою і ще навчишся жити, не залишаючи за собою сльози. Ти не загроза як повернута – твоїй егоїстичній натурі цього просто не зрозуміти», – наставляв її Рех на нове існування.

Через служницю передав образливе послання, не полінувався знайти безвольну дурепу!

«Душі, що живуть у сум'ятті» – так він називав тих, чиїми вустами часом говорив. Маргалінайя вважала їх ляльками.

Бог Смерті дозволив їй жити. Цього разу – насправді. Принаймні принцеса сподівалася, що він не почав розігрувати чергову виставу і її присутність у Веллі – не частина сценарію.

«Ти знала, що твій син дбав про тебе весь цей час? Не треба фальшивого подиву, принцесо! Хлопчик, якого ти зневажаєш, забезпечив твоє майбутнє! Світ Смерті відкритий для тебе, ти можеш повернутися в будь-який момент, але пам'ятай – іншого шансу не буде. Спробуй зазирнути собі в душу… Повір, там не так порожньо, як тобі здається.

Ти хотіла виправдатися, правда ж? Тобі було соромно перед Арголіном, і ти спробувала виправдати свої дії. Інакше навіщо ти сказала, нібито страждаєш через неможливість повернутися? Навіщо звинуватила мене у своїх злочинах? Подумай про це і зрозумій, нарешті, хто ти є», – радив Рех.

Вона багато розмірковувала про минуле… Мабуть, надто багато, і вже не знала, що реальне, а що – плід її уяви. Зрештою Маргалінайя вирішила облишити роздуми і продовжити з того моменту, на якому її перервали двадцять років тому. Без зайвих амбіцій і сумнівів, без болісних для розуму думок, без дурних переживань…

– Батьку, ти не повіриш, але це дійсно я! – з усмішкою сказала вона, переступивши поріг імператорської їдальні.

Його Величність і незмінні радники дружно здригнулись і боязко відсунули тарілки. Недавнє минуле ще не померкло в їхній пам'яті. Що ж, принцеса була готова внести поправки у своє теперішнє життя.

***

– Пане графе, думаю, не буде перебільшенням сказати, що ви зараз на сьомому небі від щастя. Так? – випромінюючи майже матеріальне задоволення, запитав Еррадас.

Колишній очільник Тойяни понуро кивнув. Начебто йому і справді треба було стрибати від радості… Саме що треба – особливого задоволення він не відчував.

Дочка повернулась, і це було дуже добре хоча б тому, що Кложена більш-менш дійшла згоди із собою і припинила лякати слуг перепадами настрою. А в іншому все виявилося не так чудово, як уявлялося.

Ільмена сильно змінилася. З цілеспрямованої, впевненої в собі і в нікчемності інших дівчини вона перетворилася на сумну тінь, що примарою снувала по домівці й монотонно повторювала: «Я – ніхто».

З погляду графа, скаржитися їй було ні на що, навпаки – улюблена донька мала дякувати долі за поблажливість. Її непомірні запити ледь не спричинили кілька державних переворотів, і тому ні Малейн, ні його оточення не сподівалися побачити магиню в найближчі «-надцять» років. До того ж майнула плітка, ніби старий імператор узяв її під своє крило і збирається повторити весілля…

Ага, збирається, як же! Поки Ільмена співпрацювала з принцесою Маргалінайєю, Малдраб дійсно обіцяв їй золоті гори, схиляючи до зради тимчасової «подруги». А коли дівчина, зачарована звабливими картинами майбутнього, зрадила колегу, з'ясувалося, що обіцянки наділених владою трактуються на їхній же розсуд.

– Ти можеш бути корисною. Станеш королевою Тойяни! – «віддячив» Малдраб Четвертий.

«Ну, це краще, ніж темниця або плаха», – вирішила опальна магиня і почала міняти плани з урахуванням нових обставин.

Але Арголін сказав рішуче: «Ні!» і вказав на іншу наречену – ельфійську дівчину. А довговуха вискочка наважилася процвірінькати, що тим, кого вважають мертвими, краще не воскресати і не псувати життя іншим.

Як не дивно, імператор не наполягав на своєму.

– Роби, як знаєш, Арголіне. Кажеш, тамтешня знать не проти? Тоді й мені нема чого заперечити. Точніше, нема слів, до яких би ти прислухався. Тойяна – твоя, роби з нею, що хочеш. Можливо, одного разу ти і навчишся правити по-справжньому, – ось все, що зволив вимовити Малдраб на тему шлюбу.

Потім Його Величність розсудив, що ліміт подяк Ільмені вичерпаний. Хіба ж винен веллійський імператор у тому, що його родич відмовився від колишньої нареченої? А оскільки зобов'язань не залишилося, то краще передати непотрібну тепер графську дочку в Клус – для зміцнення дружніх відносин із Радісом, який давно вже відгукувався про Веллі з прохолодою.

«Боги, ну чому поруч немає ніяких родичів і я не можу зробити ф'єрі?» – в розпачі думала Ільмена, розуміючи – магів магічними вивертами обдурити не вийде, доведеться відповісти за все