Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

знахідку пов’язують з добою бронзи, але осел та пальма насторожують. Тим більше, що аналогічна трактовка пальми відома на рельєфах часів Асаргаддона та Ашурбаналала в Ассірії, а це вже VII ст. до н. е. Та незалежно від конкретизації дати цієї знахідки можна дійти висновку, що сюжет, пов’язаний із зображенням вервечки свійських тварин, був найпопулярнішим для бронзової доби. Його можна розгледіти і на кількох посудинах, і на окремих брилах Кам’яної Могили.

Серед племен індоіранської спільності відомі композиції із знаком бика (трикутник з ріжками) у центрі, які сприймаються окремими дослідниками як умовна передача дванадцяти сузір’їв зодіаку — дванадцяти сонячних місяців року[421]. Низка сюжетів пов’язана з уявленнями первісної людини про тричленну побудову Всесвіту з підземною, земною та небесною сферами. Центральним елементом такої композиції є дерево або ж антропоморфна фігура — оранта. Усі сюжетні малюнки створювалися виходячи з потреб культової практики, а не для задоволення естетичних уподобань.

Культи та обряди

Підпорядкованість мистецтва бронзової доби культовій практиці сумнівів не викликає. Виявлено численні культові споруди та ритуальні речі, прояви окремих культів. Заслуговують на увагу похоронний обряд та ігри як показові елементи духовності.

Культові об’єкти обстежені у різних куточках України — на горах, пагорбах, рівнинах та у лісі. Влаштовувалися вони як у селищі, так і на могильниках. Окремим типом святилищ є зольники. Не страх та безпорадність перед могутніми силами природи спонукали людей до утвердження святинь, а потяг до взаємопорозуміння з ними, пошук компромісу як запоруки стабільного функціонування соціальних організмів.

Маємо незаперечні свідчення використання, як культових, пам’яток природи — печер, навісів, скель та лисих гір. Одвічно використовувалися для виконання релігійних церемоній гроти та навіси Кам’яної могили на р. Молочній. Площини таких святилищ прикрашалися малюнками та скульптурою, на них влаштовувалися вівтарі. Отже, природний об’єкт добудовувався перед виконанням на ньому певних ритуалів. При цьому шанувалися як старі малюнки, вже оточені ореолом легенд, так і нові, орієнтовані на ідеологічні доктрини сьогодення. В заплаву р. Молочної, до Кам’яної Могили, у певні пори року сходилися та з’їжджалися не лише місцеві жителі, а й представники інших регіонів Причорномор’я та Надазов’я.

У пониззі Південного Бугу височить інший культовий об’єкт — скеля Кременчук — над заплавою лівого берега річки у полі зору численних селищ із розвиненим кам’яним домобудівництвом. На скелю орієнтовані ланцюжки курганів на плато обох берегів. На сплощеній верхівці Кременчука досліджені матеріали доби середньої та пізньої бронзи але-відсутні ознаки жител. Зате вирізняються кілька величезних кам’яних брил підромбічної форми, що могли слугувати вівтарями.

Святилище в урочищі Камінь біля с. Урич у Карпатах мало вигляд навісу з величезною антропоморфною головою над входом, витесаною із скелі. Тім’яна частина голови переходила у невеликий майданчик із слідами інтенсивного обпалу. Потрапити на цей майданчик можна було по вирубаному у скелі карнизу. Площини скель довкола вкриті солярними знаками.

Цікава печера Малої Академії наук у гірському Криму. Вона становить собою порожнину у скелі довжиною 35 м, шириною до 5 м та висотою 7—8 м. У найдальшому кінці цього підземелля розташовувалося природне нагромадження каміння з рівним майданчиком на висоті 4,5 м від дна печери. Над ним, на стінці печери вирізьблені хрест та кругла антропоморфна личина. Між краєм вівтарного майданчика та стіною зяяло провалля, куди скидали жертовних тварин. На думку А. О. Щепінського, зображення датуються кінцем ІІІ — першою половиною ІІ тис. до н. е.[422] Подібні культові комплекси відомі також на Донеччині, острові Хортиця та в інших областях держави.

Більше інформації маємо щодо святилищ, влаштованих у курганах. Тут слід зауважити, що курган, крім поховальної та архітектурної споруди, виконував функції святилища, як місця зберігання батьківських могил і можливого контакту з потойбічним світом. Невеличкий курган із похованням конкретних предків відігравав певний час роль сімейного святилища. Але виявити сліди культових відправ удається не завжди. Інша річ велетенські курганні споруди чи конструкції якоїсь особливої форми. Досліджуючи їх, постійно стикаєшся із залишками культових споруд.

Матеріали розкопок свідчать, що освяченню підлягали місця спорудження майбутніх курганів. І ще до влаштування першого поховання тут певний час функціонували невеликі ритуальні майданчики, оточені ровиком, викладкою з кам’яних брил та грунтовою огорожею. Форма такого майданчика звичайно буває кругла в плані, що пов’язано з вірою у магічну рятівну силу кола, що захищає людину, живу чи у стані небуття, від зовнішніх недоброзичливих сил. У центрі майданчика або ж в огорожі іноді встановлювалася кам’яна чи дерев’яна статуя, з вівтарем перед нею. Поховання небіжчика відбувалося як у середині кола, так і за його межами, збоку. Після цього будувався курган, на сплощеній верхівці якого встановлювався новий культовий майданчик. Згодом його місцерозташування могло ще декілька разів мінятися у процесі здійснення нових поховань та розбудови насипу.

Підкурганні та курганні святилища відомі в ареалі поширення індоіранських племен. Простежується еволюція культових споруд від переважно круглої форми за доби ранньої та середньої бронзи до видовжено підпрямокутної у пізньому бронзовому віці. Серед перших особливо відомий комплексом ритуальних споруд курган 3 біля с. Виноградне на р. Молочній, згадуваний при розгляданні архітектури курганів. До вівтаря на сплощеній верхівці насипу вели дві вимощені камінням та щебенем дороги із встановленими на обочинах стелами. Сюди ж була завезена величезна кам’яна брила, що нагадувала обрисами сокиру. На одному з попередніх етапів свого існування це ж святилище нагадувало багатопроменеву зірку з вівтарем у центрі.

Особливе враження справляють культові споруди у вигляді кам’яних алей та валоподібних земляних конструкцій, які з’єднують у один комплекс по кілька курганів або ж височать на вододілах самі по собі. Вони посідають центральне місце у курганних групах і можуть розглядатися як святилища вищого рангу. На це вказує як їхнє особливе розташування, так і відносно невелика кількість. На Дніпропетровщині одна довга могила припадає на 30 курганів[423]. У межах кам’яних алей та валів оформлювалися спеціальні вівтарні майданчики із статуєю. Значна довжина подібних споруд, яка іноді перевищувала 100 м, давала змогу влаштовувати урочисті процесії за участю великого числа людей. Серед досліджених святилищ виділимо кам’яну алею біля с. Баштанівка на Одещині та на могильнику Кічкас II у Запоріжжі, валоподібні споруди біля с. Вільна Україна на Херсонщині, Шахтарськ на Донеччині, с. Терни Дніпропетровської області.

Укріплене з довгих боків подвійними кам’яними стінами, святилище біля с. Сусаніне у Західному Криму мало ступінчасту конструкцію. У підошві зовнішнього фасу північної стіни виявлено два антропоморфні ідоли, поставлені вертикально. Після кількох добудов біля східної поли цієї споруди було здійснено поховання під кам’яною закладкою.

В окремих випадках