Читати книгу - "Коли курява спаде"

— Вже не наздоженете, — сказав я. — Краще рятуйте жертву, він ще живий.

— Хто? — вкрай зляканим голосом запитав туси.

— Авжеж не ти, а твій старший син, — сказав я, посміхнувшись. — Вбивця встромив йому ніж у живіт, і з нього на ліжко потекли кров і сеча.

— Чому ж він не вбив мене? — спитав туси.

Насправді, йому не було потреби питати про це, а мені — відповідати. Тож, зрештою, він сам знайшов відповідь:

— Так, я вже старий, тож їм немає сенсу витрачати на мене зусилля.

— Він теж так подумав, — сказав я.

— Як ти, дурень, можеш знати, що думають інші люди? — спитав батько.

— Ти змусив його боятися, — сказала Тхарна мені на вухо.

— Саме тому, що я — дурень, я й знаю, що думають інші люди, — відповів я.

Туси наказав людям відвести його до кімнати спадкоємця. Там усе було так, як я й казав — у кімнаті старшого панича стояв запах крові й екскрементів. Його кишки вже випали назовні, й він лежав, тримаючись руками за рану. Очі його були закриті, й він похоркував уві сні, причому, слухаючи це похоркування, можна було вирішити, що бути зарізаним — це надзвичайно приємна подія. Люди почали кликати його на ім’я прямо в вухо, однак він не відповідав.

Старий туси почав щось шукати очима по кімнаті, і, зрештою, його погляд застиг на моїй дружині. Я сказав Тхарні:

— Батько хоче, щоб ти його покликала.

— Так, можливо тобі вдасться повернути його до тями, — сказав батько.

Тхарна поглянула на мене, почервонівши. У мене голова почала пухнути, однак я сказав першу-ліпшу дурню про те, що слід якнайшвидше рятувати людину. Тоді Тхарна покликала його, додавши:

— Якщо ти почув, як я кличу тебе, відкрий очі.

Однак його очі залишилися щільно закритими і навіть натяку не було на те, що він намагається їх відкрити. Лама-знахар міг лікувати тільки невидимі оку хвороби, а перед такою брутальною раною він був безпорадним, тож довелося кликати катів, аби дати їй раду. Кати запхнули кишки назад у живіт і накрили рану піалою, повного ліків, а потім замотали її полотняною стрічкою. Брат перестав хоркати. Аїр-старший витер з чола піт і сказав:

— Ліки подіяли, тепер старшому паничеві вже не болить.

— Добре, — сказав туси Мерці.

Надворі вже заходилося на день. Тепер було видно, що обличчя старшого брата біле, як папір. Він занурився в сон, і на його обличчі проступив по-дитячому наївний вираз.

Туси спитав катів, чи можна буде його вилікувати.

— Якщо сеча не витече, тоді можна, — відказав Аїр-старший.

— Батько має на увазі, що старший панич може отруїтися своїми екскрементами, — уточнив Аїр.

Обличчя туси зробилося ще білішим, ніж у брата. Махнувши рукою, він сказав:

— Розходьтеся!

Люди вервечкою почали виходити з кімнати брата. Аїр дивився на мене із радісним блиском в очах; я розумів, що він радіє за мене. Тхарна міцно вчепилася в мене однією рукою — її думку я теж розумів: так, щойно помре брат, як я із повним правом стану туси Мерці. Я ж не знав, чи радіти мені за себе, чи сумувати за брата. Щодня я двічі-тричі заходив до його кімнати, однак він так і не прийшов до тями.

Весна цього року прийшла дуже швидко: щойно змінився напрямок вітру, як за два-три дні верби понад річкою зазеленіли. А ще через пару днів перед горами й по ярах забуяли в цвіту дикі персики.

Лише за якихось кілька днів куряву в повітрі прибило запашним вологим серпанком.

Брат худнув у ліжку день за днем, батько ж натомість відновлював свою бадьорість. Він більше не потребував припарок цілу ніч.

— Видно, доведеться мені нести свою ношу до кінця днів, — говорив він так, ніби в нього був тільки один син.

А той син ще не помер, як почав смердіти. Коли це тільки почалося, його дивний запах ще можна було притлумити ліками, виготовленими катом, — здебільшого то були трави з різким запахом. Однак згодом, хоча запах трав залишався так само міцним, він не перекривав бридкого запаху, що виходив з-під дерев’яної миски в брата на животі. Змішуючись, два запахи ставали такими їдкими, що ніхто не міг їх витримати, жінок починало нудити аж до запаморочення, тож тільки я й батько могли перебувати певний час усередині, причому я міг залишатися довше, ніж батько.

Того дня батько побув трохи в кімнаті й вийшов. Надворі слуги почали гнати на нього віялами