Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

Салвадор, квітень 1966 року

Майже завершивши роман, Жоржі ніяк не міг визначитися, з котрим із двох чоловіків залишити дону Флор. Він опинився в типовому для письменників глухому куті, переписуючи десятки сторінок, вносячи десятки корективів, шматуючи і викидаючи десятки і десятки сторінок готового тексту, намагаючись розплутати той клубок подій, що він же їх і створив.

Наша племінниця Жанаіна, яка тоді саме гостювала в Баїї, почула ту історію й запитала: чим же вона закінчиться? Жоржі пояснив, що хоч би як йому симпатизували обидва персонажі, адже кожен із чоловіків мав свої незаперечні переваги, Флорипедес — це звичайна жінка, представниця середнього класу, вірна усіляким стереотипам і забобонам, яка не здатна не лише на двошлюбність, а й на перелюб. Тому він вирішив, що, коли Гульвіса відійде в небуття, Флор піде за ним.

Ми всі були вкрай здивовані таким сумним фіналом. Наступного дня, прокинувшись, я побачила, як Жоржі зосереджено та завзято клацає на машинці. Він, мабуть, геть не спав, бо видно було, що сидить він отак уже не одну годину. Побачивши, що я прокинулася, він щиро зрадів і сказав: «Ота твоя подруга, доно Зеліє… Вона та ще штучка!».

«Яка така подруга?» — не второпала я. «Дона Флор? Та ти що! Ота скромна і тихенька таки наважилася залишитися з обома чоловіками?! Оце вона утнула!»

Правду кажучи, мені аж полегшало. Моя подруга дона Флор таки не скорилася волі автора, як сильна і вольова жінка вона прийняла виклик долі.

Зелія Ґатті Амаду

Післяслово

Жінка, яка обрала не обирати

Роберто Даматта

Коли на початку 80-х я написав есей про цю книжку, характеризуючи її як роман про стосунки[86], то був точнісінько на місці самої дони Флор: плив проти течії.

Я запекло боровся проти усталених норм, які диктували, про що та як саме слід говорити, коли йшлося про «Бразилію». І не про ту конформістську Бразилію — національну державу, зображену крізь економічну чи то пак політичну призму, що рецептом її успіху була боротьба на користь так званого «розвитку» і проти авторитаризму, а про менш помітну колективну Бразилію, яка простежувалась у соціальних прошарках, їхніх приземлених цінностях, добре втілених, наприклад, у геть не антагоністичній Бразилії Карнавалу, релігійних свят, футболу, народної музики, національної кухні, жартів та, зокрема, у давніх «забутих» та захованих від пильного ока аналітиків ієрархіях; ту Бразилію, у якій жили такі неоднозначні й парадоксальні персонажі, як от Педро Маласартес, Макуніма, Авґусто Матраґа і ця виразна та чудова героїня Жоржі Амаду, що всупереч звичним нормам західних affaires du coeur[87] виходить за рамки трагічного вибору Елоїзи, Джульєтти, Ізольди, Еми, Луїзи і низки таких же пристрасних жінок, які опинилися заручницями обставин, геть неприйнятних та немислимих, — бо де ви бачили щастя відразу з двома чоловіками?

Таке зовсім не ортодоксальне й антибуржуазне трактування комфорту в стосунках однієї жінки з двома коханими чоловіками на противагу всім традиційним пересудам вельми яскраво зобразив автор роману Жоржі Амаду.

Між двох вогнів опиняється героїня історії. З одного боку Гульвіса, перший чоловік Флор, ярижник, що за друзів та гульки рідну матір продасть, молоде життя якого закінчилося просто посеред карнавалу, а з іншого боку — доктор Теодоро Мадурейра, поміркований, забезпечений, освічений і врівноважений другий чоловік, фармацевт, який вириває Флор із самотніх і сумних лабетів удівства.

Історія не була б така цікава й захоплива, якби не одна оригінальна деталь: кохання дони Флор до Гульвіси, навіть після заміжжя з Теодоро, не дає душі покійного відійти у вічність і розчинитися в неминучому забутті. Сила їхніх хоч і перерваних смертю почуттів, не дає небіжчику померти назавжди, а воскрешає Гульвісу, який постає не в жалюгідному післякарнавальному образі, а сексуальним, із крові та плоті, чоловіком, спраглим любощів, — тієї палкої пристрасті, за якою так тужила дона Флор у фінансово стабільному, прісному, рутинному та вельми передбачуваному подружньому житті з другим чоловіком.

Дона Флор, як і інші героїні в схожій ситуації, розривається між двох чоловіків, які мають не просто різні, а діаметрально протилежні погляди, світогляд, ідеологію й цінності. Як баїянський Діоніс, Гульвіса — людина ночі, сексу, азарту і богеми, простору, в якому панують крайнощі, де мета і способи її досягнення перебувають у перманентному дисбалансі. Його життя не вписується ні в раціональний плин буденності, ні в рамки усталених норм, що розділяють законне від злочинного, чорне від білого, свято від будня. Так він і живе, силкуючись примирити ті цінності, тому для нього життя, що зводиться до зустрічей, пиятик, гулянок і спілкування в галасливих компаніях, важливіше за особисті стосунки з їхніми рамками та ненависними межами.

Теодоро Мадурейра — кардинально протилежний. Його життєве правило: «Для кожної речі своє місце та кожна річ на своєму місці», — принцип, без якого нічого у його впорядкованому світі не діятиме. Фармацевт звик дозувати ліки, Теодоро Мадурейра — справжній маніяк рівноваги та завбачливості, розважливого життя. Такий собі Аполлон тропіків. Яскравий приклад збалансованого суспільства, в якому поблажливість (для друзів) межує з суворими законами (для ворогів). Між розпорядком вдома, де все має своє відведене за правилами ієрархії місце, та між вулицею, де, здавалось би, всі рівні, тому там панує вічна плутанина, виникають конфлікти, бо складно зрозуміти, хто твій співрозмовник, і показати йому, хто є ти. Усе відбувається в межах трикутника — Флор, Гульвіса і Теодоро; дім, вулиця й потойбіччя; порядок, помилки та обставини; чоловік, дружина та коханець, — хто ж переможе в тому рутинному дуалізмі, ми дізнаємося, зрозумівши цей твір. Бо орієнтованість сучасності на рівноправ’я, на особисте щастя, на безумовне верховенство частини в цілому все одно приводить до неминучого вибору однієї сторони, скажімо, «Гульвіси» (або ж vadio — любощі) — що її характеризує втіха, відсутність обмежень і дружба, — або ж іншої, назвімо її стороною «Теодоро» (або ж теомана), зосередженого на дотриманні правил, що поширюються на всіх без винятку — адже є ситуації і навіть системи, у яких невідповідність між стилем життя Гульвіси і Теодоро надзвичайно впадає у вічі. Така невідповідність — це красномовна межа переходу від консервативних традицій до сучасного сприйняття світу. Між суспільних прошарків, де люди дотримуються моралі, та систем, у яких перманентно загострений диспут особистих інтересів (і прав) та колективних правил.

Виявити розбіжність між сучасним дуалізмом дозволеного та забороненого, гнобленого та гнобителя, чорного та білого, сеньйора та раба, волі та цензури, ось що становить підґрунтя багатьох