Читати книгу - "Бути другом, Інна Турянська"

— Та щоб його, блохастий! — гаркнув Степан подивившись під ноги. — От вічно ти все зіпсуєш!! — говорив чоловік, а Діна сміялася у нього на руках.

— Спальня там, Степанчику, якщо ти раптом забув – підказала, бачачи що чоловік розгубився від цього моменту з Блохастиком.

Степан привітно їй посміхнувся, але не пройшов і двох кроків як голосно зойкнув. 

— Ай! Як же боляче!

— Що таке?? – злякано запитала Діна, зіскакуючи з чоловічих рук.

— Не знаю, я наступив на щось дуже гостре, — скривився Степан.

Діна подивилася під його ноги і всміхнулася.

— Це всього лиш кубик лего, – сказала, забираючи з під ніг коханого конструктор, — У нас з тобою син, пам'ятаєш?

Степан просто усміхнувся, хоча те “лего” боліло дико, аж сльози виступили. Нарешті вдалося дійти до ліжка.  Проте, настрій одразу пропав, бо на тумбі лежали темні чоловічі окуляри-хамелеони, не його… Артурові. От хто був справжнім хамелеоном. Зима, а він досі сонячні окуляри одягає, збоченець, не інакше!

— Вибач, ти не проти якщо я приберу це?, — сказав сухо до Діни, тикаючи в темні хамелеони.

— Ні, – беземоційно відповіла Діна.

— Гаразд, дай мені дві хвилини, — Степан підвівся, хапаючи окуляри й виходячи з кімнати.

— Оминай конструктор, і кота теж, – кинула у слід дружина.

Степан відчайдушно стис в кулаку сонцезахист, почувся хрускіт скла. Намагався опанувати себе, не думати про це… швидко шпурнув знахідку у сміття. Він хоче думати лише про Діну…лише про них. 

— Що блохастий, чого дивишся на мене? — запитав Степан кішку, очі якої горіли в темряві, — Радій, нема мені тепер до тебе діла. Декому вдалося  переплюнути тебе, був тут один хамелеон, звався моїм другом, — говорив чоловік, закриваючи смітник.

— Степанчику, де ти так довго? – кликнула його дружина.

— Вже йду, кохана, — відповів їй Степан. Серце забилося у тривожному, але приємному передчутті. Ніщо не заспокоїть його краще, ніж дотики бажаної жінки….

###