Читати книгу - "Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах"

195

Так, завод і тип літака пишуться через «s».

196

Біплани, що здійснили вимушену посадку або впали на землю, не були винятком у цих краях і навіть у межах міста. Звичайною справою стали й катастрофи. Про це знала навіть Ельфріда. Щотижня вона бачила, як похоронні процесії тягнуться або на військове кладовище в лісі, або на вокзал, де гроби завантажували на потяг.

197

Цитуючи Фредеріка Меннінґа: «Судомно уникнувши смерті, людина інстинктивно віддається любові як акту, неначе відновлюючи цілісність життя».

198

У щоденнику зазначено «mit von der Partie».

199

Убога гамма кольорів також не відповідала довоєнним очікуванням войовничих естетів: війна виявилася сірою не тільки за своїми буднями, а й за колоритом.

200

Той факт, що британці планували наступ на Соммі, зовсім не залежав від стратегічного значення цього місця (воно було незначним). Саме там британська лінія фронту повинна була зімкнуться з французькою, і наступ планували здійснити спільними зусиллями. Лінія німецької оборони пролягала там, де тепер знаходиться британське кладовище Гіймона (Road Cemetery), відразу ж за відбудованим селом.

201

У цьому немає нічого дивного, оскільки траншея, на відміну від окопу, не призначена для ведення бою — нею тільки переміщаються.

202

Піхота мала при собі приладдя, що давало змогу корегувальникам вогню далеко позаду бачити, де вона знаходиться. Зокрема, цього дня британські піхотинці несли на спині маленькі косі шматочки листового заліза, начищені до блиску. Передбачалося, що вони блищатимуть на сонці і таким чином виказуватимуть місцезнаходження солдатів. Крім того, наступаючі мали безліч сигнальних факелів. Однак проблема полягала в тому, що 8 серпня було хмарним днем. І коли до туману додалися клуби диму і пилу від розривів снарядів, було практично неможливо розгледіти, що відбувається з наступаючими.

203

Артилерійський вогонь німців зазвичай був смертельнішим, ніж вогонь супротивника. На противагу британському або французькому, він не слугував марній спробі зруйнувати ворожі укріплення. Замість цього його використовували насамперед для знищення військ, які йдуть в атаку, і потім, коли вже починався наступ, як загороджувальний вогонь на нічийній землі. Анрі Барбюс у своєму знаменитому романі «Вогонь» зображує, що означає наступати, просуваючись крізь стіну вогню.

204

Тут, в цей час і на цьому місці, один із забутих нині учасників війни, можна сказати, зустрічається з одним з найвідоміших. 24 серпня лейтенант Ернст Юнгер і його 73-й фузілерний полк розташовувалися саме під селом Гіймон. Він змалював ці події у блискучих військових мемуарах «In Stahlgewittem» («У сталевому штурмі»). До прибуття Юнгера село була абсолютно зруйноване: «Тільки біла пляма на полі, поритому воронками від снарядів, означала те місце, де стояли знищені на порох крейдяні будинки». Усюди відчутно запах розкладання, дзижчали хмари жирних мух. Зазвичай холоднокровний, Юнгер вражений побаченим: «Порите снарядами полі бою — це жахливе видовище. Ще живі солдати лежали упереміж із загиблими. Розчищаючи окопи, ми помітили, що люди лежать шарами один на одному. Вогонь косив одну роту за іншою, вони намагалися вистояти, тісно притулившись один до одного, а потім їхні трупи опинилися похованими під товщею землі, підірваної снарядами, тоді як на це саме місце заступала наступна зміна».

205

Чотири дні тому італійська армія, ціною неймовірних зусиль і гігантських втрат, нарешті зайняла австрійське місто Герц на річці Ізонцо та перейменувала його в Горицю. Так воно зветься й сьогодні.

206

Цю слабку й нестабільну державу, яка ще до 1914 року служила розмінною монетою для російського і британського імперіалізму, було розділено на зони інтересів. Початок війни тільки погіршив становище. Буквально за кілька місяців британські війська окупували вузловий пункт на перському узбережжі, що мав важливе значення для видобутку нафти. Німеччина негайно відреагувала на це, активізувавши свою пропаганду і діяльність агентів у цьому районі. І коли перська жандармерія, під керівництвом інструкторів, шведських офіцерів, у листопаді минулого року опинилася під контролем німців, російські війська негайно вторглися в країну. І російська дивізія невдовзі вже опинилася в Тегерані.

207

Офіцера Персі Сайкса не слід плутати з політиком Марком Сайксом, який дещо раніше, того самого року, уклав секретну угоду з французьким дипломатом Франсуа Жорж-Піко (договір Сайкса — Піко), за яким відповідні країни домовлялися після війни здійснити розділ Османської імперії та передати більшу частину її території під прямий контроль Росії, Великої Британії та Франції. Месопотамія повинна була дістатися англійцям, Ліван — французам, а Вірменія — росіянам. A War to end all Wars, певна річ. Результатом цієї угоди стало, як усім, на жаль, відомо, — якщо запозичити назву книги Девіда Фромкіна, — A Peace to end all Peace.

208

Насправді це не так. Вступ Румунії у війну швидше став тягарем для союзників, особливо для Росії, яка була змушена посилати свої війська на південь, у дорогій та марній спробі допомогти новоспеченому союзникові. Румунська армія виявилася показною тільки на папері. Вона здобула славу в двох Балканських війнах 1912–1913 років, але, як свідчить практика, славу незаслужену. Румунським солдатам бракувало зброї, або ж вона була застарілою. Більшість були одягнені в різнокольорову форму зразка XIX століття. Командний склад вирізнявся слабкістю, недосвідченістю і часом займався не тим, чим потрібно. Один з перших указів у румунській армії після мобілізації: «Тільки офіцери в чині вище майора мають право застосовувати світломаскувальні заходи на полі бою». Вступ Португалії у війну в березні цього року також не означав посилення рядів союзників.

209

Цю операцію, так само як і британський наступ на Соммі, було розпочато у відповідь на заклики про допомогу з боку обложених союзників. Французів тіснили під Верденом, італійців вичавлювали з плато Азіаго. І коли Брусилов запропонував почати загальний наступ із мінімальними резервами, знайшлися колеги, які скептично похитали головою. Цей план — безумство. Усім зрозуміло, що наступ повинен бути підкріплений масивною чисельною перевагою в живій силі, контролем над повітряним простором, мільйонами снарядів тощо.

210

Битви були, власне кажучи, не стільки дуеллю між піхотою, яка окопалася, і кулеметами супротивника, військами та артилерією атакуючих, скільки між резервами тих, хто оборонялися, які швидко перекидали залізницею в потрібне місце, і повільним штурмовим авангардом, з артилерією, що тяглася в хвості, яку так важко було везти землею, суцільно поритою снарядами.

211

Допомогло й те, що