Читати книгу - "Стів Джобс"

Мультидотик

Один з інженерів-розробників планшетного комп’ютера для Microsoft, одружений зі спільною подругою Лорін і Стіва Джобса, запросив їх на вечерю з нагоди свого п’ятдесятиріччя. Він також запросив Білла та Мелінду Ґейтс. Джобс пішов неохоче.

— Стів був досить привітним до мене під час вечері, — згадує Ґейтс, але сам він був «не особливо привітним» до винуватця свята.

Ґейтсу надокучало, що той постійно базікав про планшет, котрий він розробив для Microsoft. «Він на нас працює і розпатякує інтелектуальну власність», — вдається в подробиці Ґейтс. Джобсу це теж набридло і спровокувало наслідки, яких Ґейтс і боявся. Як пригадував Джобс:

— Цей чувак дражнив мене тим, як Microsoft повністю змінить світ завдяки своєму програмному забезпеченню для планшетного персонального комп’ютера, чим знищить ноутбуки, і Apple зобов’язана ліцензувати його програмне забезпечення, розроблене для Microsoft. Але компанія створювала пристрій геть неправильно. Він мав стило. Якщо в тебе є стило, тобі гаплик. Під час вечері він, напевно, разів із десять згадував про це. Мене вернуло від його розмови. Тому коли я повернувся додому, то сказав: «Грім із ним, покажемо йому, яким має бути справжній планшет!».

Наступного дня Джобс прийшов на роботу, зібрав свою команду і сказав: «Я хочу зробити планшет. Без клавіатури і стило». Користувачі могли б друкувати на ньому, торкаючись екрана пучками пальців. Це означало, що монітор мав володіти властивістю, яка пізніше стала відомою як multi-touch — мультидотик — здатність обробляти безліч уводів інформації одночасно. «То що, хлопці, можете розробити для мене мультидотиковий, мультичутливий дисплей?» — запитав Джобс. Їм знадобилося на це півроку, та зрештою вони показали ще сирий, але робочий прототип.

Джоні Айв трохи по-іншому пам’ятає, як був розроблений мультидотиковий екран. Він сказав, що його дизайнерська команда вже працювала над мультидотиковим уводом інформації для сенсорних площин комп’ютера MacBook Pro, і хлопці думали над тим, як можна перенести цю можливість на комп’ютерний екран. За допомогою проектора вони показали, яким він буде на вигляд. «Ця штука все змінить», — сказав Айв своїй команді. Але він не поспішав показувати розробку Джобсу, особливо через те, що його люди працювали над нею у вільний час, і він не хотів розвіяти їхнього ентузіазму.

— А все тому, що Стів занадто швидко дає оцінку. Тому я не показую йому розробки в присутності інших людей, — каже Айв. Він може сказати: «Це лайно!» — й поховати ідею. Я відчуваю, що ідеї ще вразливі, тому намагаюся поводитися з ними делікатно, поки вони в розробці. Я розумів, якщо він розізлиться, це буде дуже сумно, бо я знав, наскільки це важливо.

Айв улаштував презентацію для Стіва у своїй конференц-залі приватно, знаючи, що той навряд чи різко критикуватиме ідею, не маючи довкола слухачів. На щастя, вона йому сподобалася. «Це — майбутнє», — торжествував Джобс.

Це була насправді така гарна ідея, що Стів зрозумів, як розв’язати проблему зі створенням інтерфейсу для ймовірного телефону. І той проект був набагато важливішим, тож він відклав у часі розробку планшета, а мультидотиковий інтерфейс застосували на екранчику телефонного розміру.

— Якщо він працюватиме на телефоні, — сказав Джобс, — я знав, що ми зможемо повернутися й застосувати його на планшеті.

Джобс скликав Фейдела, Рубінштайна та Шиллера на таємні збори в конференц-залі дизайн-студії, де Айв провів демонстрацію мультидотикового екрана. «Ух ти!» — промовив Фейдел. Усі були в захваті від сенсорної технології, але сумнівалися, чи працюватиме вона на мобільнику. Вони вирішили прямувати далі двома шляхами: Р1 — кодова назва телефону з шукачем-кружечком, як у iPod, Р2 — нової альтернативної моделі з мультидотиковим екраном.

Невеличка компанія у Делавері під назвою FingerWorks уже запустила лінію з виробництва мультидотикових сенсорних площин. Заснована двома академіками при Університеті Делаверу Джоном Еліасом і Вейном Вестерманом, FingerWorks розробила кілька планшетів з мультидотиковими властивостями і взяла патент на «переклад» різних пальцевих жестів — як-от легенький стук чи протягування — на «мову» корисних функцій. На початку 2005 року Apple без зайвого розголосу купила компанію, всі її патенти та послуги двох її засновників. FingerWorks припинила продавати продукцію іншим і почала заповнювати патенти на ім’я Apple.

Через шість місяців роботи над обома моделями Джобс скликав вузьке коло на збори, щоби прийняти остаточне рішення. Фейдел намагався покращити модель із шукачем-кружечком, але змушений був визнати, що проблему з набором номерів так і не вдалося остаточно зламати. Мультидотиковий варіант видавався ризикованішим, тому що не було впевненості, чи зможуть вони його втілити в інженерному сенсі. Проте він також здавався привабливішим і багатообіцяючим. «Ми всі знаємо: це саме те, що ми хочемо зробити, — сказав Джобс, вказуючи на сенсорний екран. — Тож, до роботи!» Це був, як він любив казати, момент парі на компанію — великий ризик і висока нагорода, якщо цей ризик спрацює.

Дехто з членів команди наполягав на клавіатурі теж (вона ж бо принесла популярність телефонам ВlаскВеrry), але Джобс відкинув ідею. Клавіатура відібрала б частину простору від екрана і була б не така гнучка й легко пристосовувана, як сенсорний дисплей. «Традиційна клавіатура здається простішим рішенням, але вона також обмежує, — сказав Стів. — Лишень подумайте про всі інновації, які ми зможемо впровадити, якщо створимо сенсорну клавіатуру й програмне забезпечення до неї. Побиймося об заклад, і тоді ми точно придумаємо, як її створити». Результатом став пристрій з цифровою розкладкою для набору номера телефону, літери та розділові знаки, розташовані, як на клавіатурі, якщо треба щось написати, і всілякі інші кнопки, потрібні для кожної конкретної задачі. І все це зникало, якщо користувач умикав відео. Завдяки заміні апаратури програмним забезпеченням інтерфейс став рухомим і гнучким.

Наступні півроку Джобс щодня допомагав удосконалювати дисплей.

— Це була найскладніша забавка, яку я будь-коли мав, — пригадував він. — Це нагадувало випуск варіацій «Сержанта Пеппера». (Sgt. Pepper — найвідоміший альбом гурту The Beatles. — Прим, пер.)

Багато речей, які нині здаються простими, були результатом творчого мозкового штурму. До прикладу, команда довго ламала голову над тим, як зробити так, щоби пристрій випадково не ввімкнув музику чи не набрав номер, поки лежить у кишені. Джобс на дух не переносив кнопки «увімкнути-вимкнути», тому що вважав її «неелегантною». Так народилося рішення зробити «Проведи і розбуди» — простий екранний повзунок, котрий активував пристрій, коли той «дрімав». Ще одним проривом став сенсор, що розпізнавав, коли користувач притуляв телефон до вуха, і не дозволяв умикатися іншим функціям, якщо