Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Карк"

Єва

Я лежала у своїй квартирі та дивилась на стелю. Нескінченні години дурних питань, просто залишили мене без сил. Дякуючи дядькові Петру і Кості, мені майже не прийшлось говорити. Вони все робили за мене. Як і думав Андрій, першою на підозрі у них була я. В моїй крові не знайшли слідів снодійного. Брат тихенько зробив аналіз. Проте, в крові Сергія були невеликі частки. Я спочатку зраділа, коли дізналась. Але брат швидко повернув мене на землю, роз'яснюючи, що це зовсім мені не на користь. Адже в поліції, якщо дізнаються, скажуть, що я спеціально його напоїла, щоб легше було позбавити життя. На моїй стороні можуть бути тільки факти того, що мені не було сенсу його вбивати, адже ми вже розлучені та ділити нам нічого. А ще те, що я сама викликала поліцію. Хоча такі собі аргументи. Тому ми дотримувались версії Андрія. З міста мене попросили не виїздити, але додому відпустили.

Тут я ще дві години слухала повчання від старшого брата. Але він, бачачи мій відсутній стан, назвав мене ідіоткою і сказав радіти, що батька зараз немає в країні. Боюсь навіть уявити, що буде коли він дізнається.

Костя поїхав, сказавши постаратись найближчим часом сильно не світитись. Бажано зовсім одній квартиру не залишати. Адже ми все-таки не знаємо, хто намагається мене підставити. Костя, так само як і Андрій, думає що це Лізка. Обіцяв дізнатись про неї все, що тільки можливо.

Брат поїхав вже кілька годин тому, а я і досі лежу в тій самій позі.

Не можу повірити, що Сергія більше немає. Хоча я його ніколи не кохала, але все одно він був мені близькою людиною. А ще я злилась на нього. Ну чому він нічого не сказав раніше? Можливо тоді б батько допоміг би йому і всього цього не сталося.

Цей Олег зіпсував життя нам усім. Але хтось же і його вбив. Щось підказує мені, що обидві смерті пов’язані. Але навіщо було потрібно підставляти саме мене? Навіть, якщо це справді Ліза, в чому я поки що сумніваюся, то вона могла спокійно обійтися без мене. Ми давно попрощалися всі один з одним і їхніх справ я не знала. Якщо їй за чимось була потрібна смерть Сергія, то вона могла все зробити, не втягуючи мене. Адже я знала що вона поїхала з міста і не дуже цікавилась її життям. Хоча, в цій ситуації, їй, можливо, потрібні були свідки його смерті. Тут, звичайно, я гідний кандидат. Але ж навіщо мене підставляти. І де вона взагалі поділась? Ні, щось тут не так. Треба її знайти та поставити питання. Я не зможу заспокоїтись, доки не знаду потрібні мені відповіді.

Звісно до великих детективів мені далеко, проте моє спокійне життя, яке в мене забрали, змушує мене влізти у все це. Спробую щось дізнатись, в міру своїх можливостей. Костя не сильно зрадіє, якщо дізнається. Може і батьку поскаржитись. Отже, треба старатись робити все тихо. Чудово було б, якби мені підказали в якому напрямку краще почати. Може діду зателефонувати? Йому брехати я не люблю, а правду сказати — означає, що закрити себе в кімнаті, доки ситуація не вирішиться. Ой, горе мені! Хоч в інтернеті дивись, з чого можна почати розслідування. Хоча не погана ідея!

Я вже хотіла включити ноутбук, коли ожив дверний дзвінок.

Вийшла в коридор і відчинила двері.

-Ти б хоч поцікавилась хто прийшов!- покачав головою Андрій, котрий і дзвонив у двері.

-Так у мене ж на домофоні камера є, я чудово бачила, хто дзвонить. Ти як тут?- поцікавилась, пропускаючи його до квартири. В моїй прихожій одразу ж стало тісно. Не те щоб вона була маленькою, просто цей чоловік був занадто великим,- Проходь на кухню. Ти голодний?

-Пообідати не встиг. Тільки чаю випив,- сказав він, влаштовуючись на моєму дивані за столом.

-У мене є зелений борщ і котлети. Будеш?

-Так ти, виявляється, ще і господиня? Навіть борщ варити вмієш?- посміхнувся він.

-Це що за стереотипи такі? Я, між іншим, була одружена. І годувати старалась чоловіка вдома,- поставила я руки в боки.

-Тоді він точно ідіот, раз зраджував такому скарбу, як ти.

-Знущаєшся?- з підозрою глянула на нього.

-Навіть не думав. Давай, буду оцінювати твої кулінарні таланти.

-Знаєш, щось я вже передумала. Нехай тебе годують в іншому місці.

-Сип борщ. Раз вже запропонувала, то задню не вмикай!- сказав він і направився до ванної кімнати мити руки.

Я тяжко зітхнула і дістала каструлю з холодильника і поставила грітись. Аромат розлетівся по кухні та в мене завурчало в животі. Згадала, що з учорашнього дня нічого не їла і насипала собі також тарілочку.

-Ммм!- замурчав цей здоровущій кіт,- Смакота! Ти й справді гарна господиня. Не вистачає ще холодненької горілочки та сала.

-Так ти, виявляється, алкоголік?- розтягнула я губи в посмішці.

-Що ти таке кажеш, жінко? 50 грамів холодненької під борщик і сало — це саме те, що потрібно справжньому українцю.

-Ну я також українка, проте не хлищу горілку кожного разу, коли їм борщ.

-Нічого ти не розумієш в кулінарному мистецтві!- покачав він головою,- Але я тебе навчу.

-Не можу дочекатись!- розтягнула я губи. А потім за мить стала серйозною,- Ти щось дізнався?

-От умієш же ти…- покачав він головою і відсунув тарілку,- Нічого особливого. Олега дійсно застрелили, спорожнивши його сейф. Під підозрою зараз тільки один хлопець, котрого бачила незадовго до цього прибиральниця.

-Сергій?- уточнила я.

-Саме він. Думаю, вже скоро менти дізнаються, що він лежить у них в морзі. Тоді питань може з’явитись ще більше. Якщо рішать, що Сергій дійсно Бритого пограбував, то можуть подумати, що ви у змові та не поділили пограбоване.

-Та це ж абсурд! Ну скільки могло бути в нього в сейфі? Декілька десятків тисяч? Так я в тиждень отримую набагато більше!- обурилась я.

-Тут все не так просто. Бритий був хлопцем, з дуже не гарною репутацією.

-А Бритий — це Олег?- уточнила я.

-Олег,- кивнув він,- прикол в тому, що це його справжнє прізвище. 

-Ну, чого тільки в житті не буває,- розвела я руками.