Читати книгу - "Небратнi"

7

Паралельно із наростанням газового протистояння тривала «холодна війна» за Чорноморський флот.

Після розпаду Радянського Союзу ситуація із Чорноморським флотом відзначалася особливою складністю. 24 серпня 1991 року Україна згідно з Актом проголошення незалежності почала будувати суверенну незалежну державу, гарантом безпеки якої мали стати власні збройні сили. Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про воєнізовані формування в Україні» всі воєнізовані формування, розташовані на території країни, підпорядковані Верховній Раді України. Пізніше було створено Міністерство оборони України. 6 грудня 1991 року Верховна Рада України ухвалила два законопроекти — «Про Збройні сили» та «Про оборону», офіційно проголосивши створення національних Збройних сил. Менш ніж за місяць, на початку 1992 року, росіяни зініціювали широкомасштабні дії проти України. Завдання-мінімум: не ділитися Чорноморським флотом. Завдання-максимум: утримати територію дислокації флоту — півострів Крим.

Російська пропаганда стверджує, що Чорноморський флот не залишився у складі ВМС України винятково через небажання моряків і офіцерів флоту присягати на вірність Україні. Це ще один міф із тієї опери, що й історії про нерозривну дружбу та братерство, утиски російськомовних в Україні та легіони кровожерливих націонал-фашистів, які після Революції гідності 2013–2014 років нібито тероризують населення на сході країни. 22 лютого 1992 року присягу на вірність Україні склав 880-й окремий батальйон морської піхоти — найкращий у Чорноморському флоті за результатами попереднього, 1991-го, року. Головний штаб ВМФ у Москві одразу видав директиву розформувати батальйон (до початку квітня Чорноморський флот формально перебував у підпорядкуванні штабу в Москві). Після цього бойові з’єднання флоту почали комплектувати винятково з росіян, а за місяць головнокомандувач ЧФ Ігор Касатонов[24] перейшов до більш рішучих дій, наказавши російським морським піхотинцям узяти під охорону школу прапорщиків у Севастополі, де було розміщено організаційну групу з формування ВМС України, штаб військово-повітряних сил Чорноморського флоту та штаб Кримської бази у селищі Новоозерне (тамтешній взвод охорони також розформували через складання присяги на вірність Україні).

5 квітня 1992 року президент України Леонід Кравчук підписав указ «Про перехід Чорноморського флоту в адміністративне підпорядкування Міністерству оборони України».

7 квітня 1992 року президент Російської Федерації Борис Єльцин видав указ «Про перехід під юрисдикцію Російської Федерації Чорноморського флоту».

Уночі проти 8 квітня з причини складання присяги на вірність Україні офіцерами штабу Кримської бази до Новоозерного ввели бойову техніку 361-го полку 126-ї дивізії берегової оборони Чорноморського флоту. У води озера Донузлав увійшли два ракетні катери та два корвети, заблокувавши кораблі, особовий склад яких склав присягу на вірність Україні.

Напруження наростало. 23 червня в Дагомисі[25] пройшла зустріч Бориса Єльцина та Леоніда Кравчука, мета якої — покласти край «війні указів». Сторони домовилися про подальший розвиток міждержавних відносин з урахуванням необхідності продовження переговорного процесу зі створення ВМФ Росії та ВМС України на базі Чорноморського флоту СРСР. Насправді жодних змін не відбулося. Попри підписані домовленості, за місяць після переговорів ситуація заледве не набула форми відкритого збройного конфлікту. Спочатку 9 липня 1992 року склав присягу на вірність Україні особовий склад військової комендатури Севастопольського гарнізону, після чого росіяни підняли по тривозі 810 бригаду морської піхоти, штурмова група якої захопила та надалі утримувала комендатуру. А потім, 21 липня 1992 року, сторожовий корабель СКР-112, під українським прапором, залишив Кримську базу (Донузлав) і вирушив у напрямку Одеси. Протягом 8-годинного переходу корабель переслідували скеровані з російського командного пункту кораблі. З боку Одеси на підтримку СКР-112 надійшли українські винищувачі та прикордонні катери. З огляду на загрозу бойового зіткнення російські моряки не виконали наказу зупинити корабель «у будь-який спосіб».

1993-го російська військова розвідка взялась за підготовку операції з відокремлення півострова Крим від України за схемою, вже апробованою у Придністров’ї. Серед першочергових заходів — видання консульством РФ російських паспортів громадянам України, які працювали на об’єктах Чорноморського флоту. Розвідка флоту фактично діяла як штаб із координації зусиль сепаратистських сил у Криму. До ініціатив останньої належало створення незаконних збройних формувань, поява російських козаків і функціонування організації на кшталт «Русского движения Крыма». Одночасно керівництво проросійської частини Чорноморського флоту виношувало «задум застосування сил і засобів у разі збройного конфлікту з Україною». Для забезпечення реалізації такого проросійське командування розпочало підготовку до реальних бойових дій. Зокрема, збільшило чисельність 810-ї бригади морської піхоти до штатів воєнного часу, тобто від 800 до 2500 осіб, і з огляду на перспективу вуличних боїв оснастило її батальйоном танків Т-64 і ручними вогнеметами. Розвідка ЧФ також сформувала прообраз «кримської армії» (загін «Скорпіон» у Сімферополі), розробляла плани захоплення ключових об’єктів військ ППО України в Севастополі. Загалом тривала підготовка до справжньої війни: невідомі копали ями, щоб закладати фугаси, перерізали телефонні дроти…

Зрештою ситуацію на півострові стабілізувало введення у Крим майже 60 тисяч бійців прикордонних військ України й української Національної гвардії. 15 квітня 1994 року в Москві президенти Росії та України підписали договір про поетапне врегулювання проблеми Чорноморського флоту, в межах якого йшлося про окреме базування ВМС України та ВМФ Росії. Згідно з угодою Україні переходило приблизно 20 % кораблів Чорноморського флоту. Згодом через провальний штурм Грозного[26] кремлівські геополітики вгамувалися. 7–8 лютого 1995 року в Києві укладено домовленості про базування Чорноморського флоту Росії в місті Севастополь на території Кримського півострова.

31 травня 1997 року в Києві було підписано великий україно-російський договір про дружбу, співробітництво та партнерство, яким охоплено підсумкові міжурядові домовленості стосовно статусу та розташування Чорноморського флоту Росії на території України, параметрів поділу флоту та взаєморозрахунків, пов’язаних із цим поділом і розміщенням російських кораблів у Криму. Відповідно до договору російський Чорноморський флот мав би базуватися у Севастополі протягом 20 років, тобто до 2017-го. За 20-річну оренду бази ВМФ у Севастополі Росія сплатила Україні всього 2,5 млрд доларів.

Один із основних пунктів українсько-російської угоди — це домовленість, що сторони «будуватимуть свої відносини без застосування сили, без економічних та інших засобів тиску».

8

Нову міжурядову газову угоду між Україною та Росією було підписано восени 2001 року. Період чинності договору — до 2013-го. В угоді чітко зафіксували ціну на російський газ — 80 доларів за одну тисячу кубометрів.

У цей час нове політичне керівництво РФ (наприкінці 1999-го до влади в Росії прийшов Володимир Путін, колишній «хлопчик на побігеньках» у санкт-петербурзького мера Анатолія Собчака[27]) заявляє про бажання взяти під