Читати книгу - "Мій старшокурсник,або як я вляпалась в любовну халепу, Lady V"

Після нашої останньої розмови з Мариною, я почала відчувати, що ситуація дійсно змінюється. Її погрози більше не лякали мене так, як раніше. Я більше не відчувала, що вона має владу над нами. Ми вистояли — разом, і це було важливо. Але залишалася тінь невідомості, яка все ще могла приховувати за собою несподівані виклики.

Наступні кілька тижнів пройшли майже спокійно. Марина перестала писати, плітки поступово вщухли, і я почала вірити, що, можливо, ми нарешті залишили це все позаду. Діма і я стали ще ближчими — тепер наші стосунки не мали секретів, і ми більше не приховувалися від оточуючих.

— Схоже, все налагоджується, — сказала Свєта одного дня, коли ми сиділи на перерві в їдальні. Вона уважно подивилася на мене і посміхнулася. — Ти виглядаєш набагато спокійнішою.

— Я справді почуваюся краще, — відповіла я, всміхаючись у відповідь. — Здається, що всі ці проблеми нарешті залишаються в минулому.

— Я завжди знала, що ви з Дімою вистоїте, — сказала вона, її очі світилися гордістю за мене. — Марина намагалася вас зламати, але ви виявилися сильнішими.

Я замислилася. Важко було повірити, що ще зовсім недавно ми з Дімою були на межі кризи через постійні маніпуляції Марини. Але тепер я розуміла, що все це тільки зміцнило нас. І хоча ми ще не знали, як складуться подальші події, я була впевнена, що ми зможемо подолати будь-які труднощі.

Через кілька днів Діма запросив мене на вечерю, щоб відсвяткувати наші перемоги. Він вибрав затишне місце в центрі міста, і ми провели той вечір у приємній розмові, насолоджуючись тим, що нарешті можемо бути разом без постійного стресу.

— Я так радий, що все це позаду, — сказав Діма, коли ми вже поверталися додому. — Тепер я почуваюся вільним, як ніколи раніше.

— І я теж, — відповіла я, відчуваючи, як тепла хвиля радості піднімається в мені. — Це було складно, але ми впоралися.

Ми підійшли до мого будинку, і я вже збиралася попрощатися з Дімою, коли побачила, що біля входу хтось стоїть. Це була Марина.

Я застигла на місці, не знаючи, що робити. Діма теж виглядав здивованим, але зберігав спокій. Ми підійшли до неї, і я помітила, що вона виглядала зовсім не так, як раніше. В її очах більше не було холодної впертості, тільки втома.

— Я не прийшла сваритися, — тихо сказала Марина, коли ми наблизилися. — Мені просто треба було сказати вам дещо.

Діма і я мовчки стояли, чекаючи на її слова.

— Я зрозуміла, що більше не можу боротися, — продовжила вона, опустивши голову. — Я втратила все, що мала. І тепер зрозуміла, що ви разом не через те, що я щось зробила неправильно, а через те, що ви дійсно кохаєте одне одного.

Я відчула, як напруга, яка накопичувалася всередині мене за ці всі місяці, почала танути. Її слова звучали щиро, і в її очах було щось нове — ніби вона нарешті прийняла свою поразку.

— Я не можу більше вам заважати, — сказала вона тихо. — І хоча я ще не готова пробачити себе за те, що зробила, я принаймні зрозуміла, що мушу відпустити.

Діма підійшов ближче до неї і серйозно поглянув їй в очі.

— Марина, — сказав він м'яко, — я ніколи не хотів, щоб між нами все закінчилося так. Але ти повинна зрозуміти, що твої спроби маніпулювати нами лише погіршили ситуацію. Тепер настав час рухатися далі.

Вона кивнула, не кажучи більше ні слова. Потім повільно повернулася і пішла геть. Я стояла, не вірячи, що це сталося. Чи це справді кінець?

— Думаєш, це правда? — запитала я, коли Марина зникла з поля зору.

— Думаю, так, — відповів Діма, стискаючи мою руку. — Їй знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що більше не варто боротися. І тепер вона відпустила.

Я зітхнула з полегшенням. Це був момент, якого я чекала весь цей час. Момент, коли ми нарешті зможемо рухатися далі без тіні минулого, що нависала над нами.

Наступні тижні принесли тільки хороші новини. Наші стосунки з Дімою стали міцнішими, і тепер, коли ми більше не боялися минулого, наше майбутнє виглядало ще яскравішим. Ми почали говорити про спільні плани — від подорожей до подальшого навчання. Я більше не відчувала тягаря невпевненості.

Свєта теж підтримувала мене на кожному кроці. Вона була щаслива бачити, як ми нарешті здолали всі перешкоди, і часто казала, що ця історія тільки зміцнила нашу дружбу.

— Ви пройшли через справжній шторм, — сказала вона одного дня, коли ми сиділи разом у кав'ярні. — І тепер ви сильніші, ніж будь-коли.

Я погоджувалася з нею. Так, це було важко. Але тепер я зрозуміла, що ми вистояли не через відчай або страх. Ми вистояли через те, що наші почуття були справжніми. І тепер, коли всі перепони залишилися позаду, ми могли по-справжньому насолоджуватися тим, що маємо.

Одного вечора Діма запросив мене на прогулянку по нашому улюбленому парку. Це було місце, де все почалося, і тепер ми могли спокійно говорити про наше майбутнє, не боячись, що щось завадить нам.

— Я завжди вірив у нас, — сказав він, коли ми йшли, тримаючись за руки. — І навіть коли все виглядало безнадійно, я знав, що ми впораємось.

— І ти мав рацію, — відповіла я, усміхаючись. — Ми вистояли. І тепер ми готові до чогось нового.

Він зупинився і повернувся до мене.

— Іро, я хочу, щоб ти знала... — його голос був серйозним, але в його очах було тепло. — Я готовий до всього, що чекає на нас попереду. І хочу, щоб ти була поруч зі мною завжди.

Я дивилася на нього, відчуваючи, як в моєму серці розливається тепло. Це був момент, коли я зрозуміла, що ми пройшли через всі труднощі не дарма. Ми стали сильнішими. І тепер я знала, що попереду нас чекає тільки щастя.