Читати книгу - "Трясця твоїй ящірці!, Тетяна Гуркало"

Наступного дня Оксана вирішила йти від протилежного. Раз ніхто не хоче пояснювати про драконів, а чому вони викрадають дівчат дізнатися неможливо, вона вирішила дізнатись щось про саму себе. Благо, з’явився бажаючий в цьому ділі допомогти. Той самий блондин. Котрого, як виявилося, звали Ерад.

Він прийшов сам. З порога присягнувся, що відмився від приворотів, хоча, як здавалося Оксані, це нічого не поміняло. Він як нагадував грецького бога, так і продовжив нагадувати. Така собі величезна класична гарнюня. Прямо хочеться попросити постояти біля входу майбутньої кав’ярні. Дівчата точно збіжаться і займуть всі місця, з котрих цю гарнюню буде видно.

Іще він вибачився і тут же чесно признався, що заради себе самого. Бо сердита руда відьма зовсім не те, поряд з чим він хотів би бути.

А Оксана згадала, як била Микаля. Бідненький. Мабуть боявся зайвий раз смикнутися в відповідь, щоб щось зайве не виросло, чи потрібне не відвалилося.

У Ерада, до речі, нічого поки не виросло і не відвалилося, тільки спина іноді чешеться, в районі лопаток. Мабуть крила там різались, але дівчина не ризикнула радувати цим чоловіка. Він великий, ще від радості якось не так смикнеться і стіну зламає.

А бути екскурсоводом він погодився. І де шукати потрібні книги знав. Виявилося, про рудих написано і в підручниках для юних магів, і в місцевому аналозі енциклопедії, і в збірниках народної творчості. В цілому, майже скрізь. Але почати краще саме з підручників. Котрих багато в місцевій школі для юних магів.

— Чудово, — сказала Оксана, котрій побувати в школі магії хотілося, цікаво ж. — Йдемо. Бо до обіду потрібно повернутися. Після обіду прийде майстер по освітленню і наша дизайнерка. А довіряти їй тим майстром командувати я боюся. Вона ж змусить його виростити люстри з підлоги і зробити так, щоб вони прямо в очі миготіли різними кольорами.

У блондина виявилася жвава уява, бо він помітно позеленів.

— Я цього не дозволю, — пообіцяла дівчина і поплескала бідненького по передпліччю.

Він перелякано завмер.

— Так, так, руді, то страшно, — пробурмотіла вона і, відчуваючи себе нянечкою в дитячому садку для велетнів, веліла: — Йдемо!

І вони пішли.

Виявилося, ходити в учбові заклади дуже корисно. Читати взагалі корисно. А якщо в тебе з тим читанням проблеми — бо все ще щось незрозуміле десь не доросло, в учбовому закладі завжди знайдеться хтось, хто прочитає і перескаже.

З рудими відьмами все виявилося більш-менш зрозуміло. Про їх властивості довгий час ніхто навіть не підозрював. Ну, мало чому комусь там не щастить і через що хтось другий рік поспіль дивними синіми плямами покривається. Тут і своєрідні магічні мутації трапляються, і проклясти насправді майже кожен може, та й взагалі. А потім трапився той придурок, котрому якась руда дівчина настільки спокою не давала, що він і її сім’ю вбив, і в свій палац притягнув, і кохання дивно виявляв, поки у нещасної зовсім не зірвало дах. Ось тоді і зацікавились, вивчили і навіть якось виміряли.

Вбивати рудих дівчат після цього ніхто не кинувся, бо не так воно й заважає насправді. Від малолітніх сильних магів більше проблем. Просто руді дівчата більш помітні і їх легше уникати, або хоча б не злити. Без надлишку емоцій їх дивний дар не спрацьовує.

А буває навіть, що спрацьовує завдяки радості, відчуттю безмежного щастя, жалості до чиєїсь біди. І тоді виходить щось хороше. Але таке буває нечасто.

Хтось іще видав дивну теорію, що руді відьми поціловані стародавньою богинею першооснов. Там тих богинь була купа, а та, що любила цілуватися, відповідала за ймовірності. Тому навкруги рудих відьм завжди був бардак і ображати їх було не варто. Бо ставалося те, що при інших обставинах ніколи б не сталося. Шанси на те були майже нульові, або не майже, а просто нульові.

Оксані навіть стало цікаво чи спрацьовувало це діло вдома. Але нічого окрім однокласника, котрий ображав, аж поки одного разу не спіткнувся о власну ногу і зніс головою вчительский стіл згадати не змогла. Але вона приділяла небагато уваги неприємним людям, так що могла просто не знати про різні неприємні дива, котрі з ними сталися.

А найдивніше — у рудих чоловіків подібного дару чомусь нема. Тільки у жінок.

— Майже дракони навпаки, — посміхнувся дідок, котрий це все Оксані пояснював. Він був або бібліотекарем, або місцевим вчителем, або прибиральником. Не дуже зрозуміло було по одягу, та й в цілому по зовнішності. А уточняти Оксана не ризикнула, бо ще образиться і піде.

— Дракони? — перепитала дівчина.

— Дракони ж бувають тільки чоловіки. Жінок-драконів не існує, це все байки. А тут чоловіки хоч і існують, але без дару.

Оксана чомусь подивилася на Ерада. Але тому, судячи з виразу обличчя, не приходило в голову, що вона могла не знати цієї «великої таємниці».

— Цікаво, — признала дівчина і спробувала зрозуміти приховували від неї це, чи вона не здогадалася спитати, а вони не здогадалися розповісти. Про те, що жінки в драконів завжди надто тендітні точно хтось говорив. А куди тендітніше, ніж коли чоловік здоровенний дракон і вогнем плюється, а ти хіба що віником можеш відмахуватись? — Дуже цікаво.