Читати книгу - "Вчимося любити, Софія Дзюба"

*Катя*
Прокинулась я від дзвінка мого телефону. Не самий гарний ранок.
- Ало - сказала я сонним голосом і навіть не подивилась з ким розмовляю.
- Катю, я думаю, що нам потрібно поговорити. - сказав невідомий 
- Вибачте, а ви хто?
- Коваленко, я твій наречений!
- О Госоподи! Ткаченко, ти совість маєш? Сьома ранку! - я майже кипіла від злості.
- Взагалі то,тобі ще в коледж. Сьогодні п'ятниця.
- Я сьогодні не йду.
- Чому? - запитав він
- Не маю бажання. - сухо відповіла я. - Так чому ти дзвонив?
- У нас через тринадцять днів весілля. Потрібно все обговорити.
- Добре. Давай о вісімнадцятій у мене? - запропонувала я
- Ок. - відповів він і завершив дзвінок.
Ну ніякого виховання! Ні "привіт", ні "бувай". Господи, за що мені це все?
Тільки я відклала телефон, як він знову дзвонить. Це були дівчата.
- Привіт! - привітались в унісон дівчата
- Привітики.
- Ну що там учора було? - згорала від цікавості Настя
- Та нічого цікавого. Познайомилась з нареченим... - вирішила подразнити дівчаток
- Катька, ну не дражнись! - сказала Настя
- Хто він? - вже запитала Анюта
- Не повірете... Марк
- Це той, що Ткаченко, чи що? - впала в шок Аня.
- Так... Той самий... - відповіла я
- Це той, з яким у вас трабли? - запитала Настя
- Так...
- О май Гад... - досі не відійшла від шоку Аня
- Точно, що Гад, але Каті - почала сміятись Настя і ми теж підхопили її.
- І що ви збираєтесь робити? - запитала Аня
- Та нічого. Ми вже дали згоду батькам. Сьогодні він до мене прийде о шостій і ми все обговоримо.
- Відчуваю, що буде весело... - Сказала Настя
Так ми розмовляли десь до чотирнадцятої
- Так, дівчата, я побігла готувати вечерю, бо скоро прийде мій наречений...
- О... Вже вечерю йому готуєш... Ань, щось тут не чисто... - приснула від сміху Настька
- Настя! - сказала я
- Все, бувай
Я вирішила приготувати пасту та салат. Швидко та смачно. Те, що треба.
18:00
Чую дзвінок в двері. Швиденько відкриваю двері і бачу Марка...
- Привіт) - сказала я
- Хай. Цей фартух тобі дуже личить! - посміхнувся він.
Я гланула на себе і зрозуміла, що не встигла переодягтись і зараз стою перед Марком в шортах, розтягнутій футболці, фартусі та з пучком на голові... Який жах...
- Звикай. Тобі цілих п'ять місяців треба буде терпіти цю картину. Проходь.
Ми пішли на кухню
- Вечеряти будеш? В мене паста з сиром є - запитала я
- Не відмовлюсь.
Я поставила тарілки на стіл і ми почали обговорювати наше весілля
- Що будемо робити? - запитала я
- Я пропоную перемир'я - сказав Марк
- Я ""за". Тим паче, мені вже набридло бути з тобою в траблах - щиро відповіла я
- От і добре. Дякую за вечерю. Ти дуже смачно готуєш.
- Нема за що. Дякую.
- Я вже піду. Бувай
- Па.
Я ще трохи подивилась серіал і пішла спати. Завтра субота...