Читати книгу - "Тіні літніх вечорів, Galcheja Vale-Vivre"

Весна поволі брала своє. Довші дні й тепле сонце неначе нашіптували, що літо вже не за горами. З кожним ранком, коли я виходила з дому до школи, я відчувала, як у мені оживає надія. Літні канікули завжди були особливим часом, але цього року я очікувала їх із якимось особливим трепетом.

Я намагалася не думати про те, що буде, якщо Машка вирішить цього року не їхати в село. Це здавалося малоймовірним — вона любила ті літні дні не менше за мене. Але думка про можливість її відсутності не полишала мене. Без неї все було б зовсім іншим.

Я згадувала кожну нашу розмову, наші спільні пригоди і ті моменти, коли ми просто сиділи біля річки, спостерігаючи за сонцем, що ховалося за обрій. Усе це було таким рідним, що я навіть не могла уявити, як провести літо без цих моментів.

Але думки про Марка ставали для мене ще більш хвилюючими. Я досі пам’ятала його погляд, ті кілька слів, які він сказав мені, і те, як мені хотілося зрозуміти, що він думає. Чи був якимось особливим той час, який ми провели разом, для нього? Чи запам’ятав він мене так само, як я пам’ятала його? Ці питання завжди залишалися без відповіді.

Я часто намагалася пригадати всі моменти, коли ми залишалися наодинці чи просто розмовляли у компанії. У моїх думках ці спогади виглядали яскравішими, ніж вони, можливо, були насправді. Але я ловила себе на тому, що посміхаюся, коли згадую їх.